Ми, люди, всі приходимо в цей світ
Як перший спалах сонця на світанні
Христос воскрес! Рaдійте люди!
Христова Церква – ось, де сила
Живем ми з вами у той час
Брати та сестри, як чудово
Багато різних мов на світі
***
Хвала і подяка Ісусу Христу За милість, яку Він щодня нам дарує, За те, що молитву живу і просту Молитву дітей рідний Батько наш чує.
Буває, що серце до Бога кричить, Буває ж молитва у тихім мовчанні, Буває коротка, швидка, наче мить, Буває повільна у довгім чеканні.
Молитва багата не пишністю слів, Молитва – не фрази, підібрані вдало, Молитва десь схожа на пісню та спів, Де тексту одного лиш буде замало.
Молитва – це серця далекий політ В хвилину щасливу і в миті печалі, Вона залишає наш простір і світ І легко летить у Небеснії далі.
Буває, здається, що Небо мовчить, Крім власного голосу й слова не чути. Молитва ж до Бога завжди долетить, Ніщо не зуміє її завернути.
Молитва до Неба – надійний місток, Який пролягає над морем спокус, Коли ми по ньому зробимо крок – Назустріч нам завжди вийде Ісус.
***
О любий краю мій, рідненька Україно, Тобі Господь нелегку долю дав, Моя старажденна, мила Батьківщино, Тебе одну у горі Бог не залишав.
Від вибухів страшних не раз земля палала, Світанки твої мирні кров’ю обливались, Під танками ворожими ти змучена стогнала, Та Божі сильні руки з тобою залишались.
Колосся стигле, наче золото, в полях Ворожі армiї чоботями топтали, А за своїх синочків, полеглих у боях, Вкраїнські матері всi сльози проливали.
Ось соловейка спів квітучою весною Змінили скреготом безжальні автомати, А хлопчики, що бігали веселою юрбою, Не повернуться вже до батьківської хати.
Та українська мати, що не спить ночами, В віконце споглядає в марному чеканні, Їй спогади страшні наспівують сичами Про розстріли недавні взимку на майдані.
І те село, яке колись життям буяло, Садами пишними втішало любо зір, Тепер безлюдним, ніби мертвим, стало, Хатинки градами вщент знищив звір.
Така вже доля в нашого народу – Ми платимо таку страшну ціну За прагнення здобути волю і свободу Та просим: “Милий Боже, зупини війну!”
Бо все навкруг залежить від Твоєї волі, Ми дякуєм за милість, яку Ти послав. Та просимо: “Дай кращої для України долі, Хоч краще буде так, як Ти сказав.
Тому дай сили вірно йти вслід за Тобою І наш важкий тягар допомагай нести. Чи знову прийде мир, чи житимем з війною, Та головне – дай сил спасіння досягти.
***
Життя – це шлях тяжкий та невідомий, Всі люди в пошуках примарної мети. Так, власним его кожен з нас рухомий, Проклав свій шлях, не знаючи, куди.
Бо праця вся, досягнення, старання, Усе, в що вклали ми здоров’я та літа, Усе життя – це вітру лиш хапання І все земне – це біль та марнота.
А дух так томиться, спочинку не знаходить, Бо все чуже для нього на землі. Дух прагне Бога, а життя проходить, Лишаючи iз часом зморшки на чолі.
Так важко йти і знемагають ноги, До крові зраненні об гострі камінці, Життя шматує тіло до знемоги І вже, здається, віддасиш кінці.
Душа поранена, невільна пташко, Так має бути у останній час. Хіба лиш нам у цьому світі важко? Чи мало хто терпів страждань до нас?
Але ж ми терпим те, що заслужили І навіть менше, ніж би мало бути, Бо скільки зла ми, люди, учинили І вирок нам жахливо геть збагнути.
А Бог страждав, як ми, в людському тілі, Хоч аж ніяк не заслужив Він це, А люди знахабніли в грішному свавіллі, Святому Боговi плювали у лице.
Нам важко осягнути те жахіття, Що в Гефсiманії Ісус переживав: Він був самотній і лиш трав суцвіття Легенький вітер ніжно колихав.
Усе, як завжди, – нічка тепла, тиха, У небі ясно мерехтять зірки. І учні сплять, не відчувають лиха, В саду співають пісні пташечки.
Ісус Христос, що не вчинив лихого, Один залишився на цілий світ І молиться в сльозах Він до Отця Святого – I з крапельками крові змішався Його піт.
За людство Він готовий був померти, Та знав, що згіркла Чаша ця, Було б простіше з пам’яті все стерти, В сльозах полегшення благав Він у Отця.
І хто б підтримав в цю важку хвилину?! Він знав, що не мине страшних страждань, А час так невблаганно i невпинно Наблизив суд. Наблизилась бiда.
А учнi спали. Лиш Отець Святий У час важкий пiдтримав i розрадив, Хвилини болю, найгострiших почуттiв Долали гори пiдлостi i зради.
А на хрестi, коли Отець залишив, З грiхами нашими важкими, наче камiнь, Вiн добровiльно помирав у тишi – Його любов пiднялась над вiками.
Великий Бог покірно прийняв муки, – Творця нікчемні люди розiп’яли, Пробили цвяхами святі невинні руки, Які весь світ так ніжно обіймали.
А ми – невдячні, грішні самолюби – На власну долю нарікаємо не раз, Ламаєм руки, в розпачі кусаєм губи І думаєм: напевно, Бог залишив нас.
Та Бог ніколи нас не полишає, Він завжди поруч, де б ми не були, Вiн щиро нам у горі співчуває, Хоч саме ми Його і розп’яли.
Він любить нас, хоч ми наносим рани, Плюємо знову у Лице Святе, Будуємо сміливо на майбутнє плани, Та все земне марнотне і пусте.
Лиш Бог – це Істина, яку шукають люди, Мета життя та здійснення всіх мрій, Пробач, Христе! Без Тебе я – нікуди, Ти мій Господь і Ти Спаситель мій!
***
Ми у Христі одна родина, Міцна, велика, неділима І жодних сумнівів немає: Любов – це те, що нас єднає.
Світ теж говорить про любов, Вона – основа всіх основ, Так можна інколи почути: Любов Господню не збагнути.
Любов залишить добрий слід, Любов врятує увесь світ, Про неї у піснях співають, Поеми і вірші складають.
Готові проливати кров… Та світ відкинув ту Любов, Яка до нас з Небес зійшла, Любов спотворена була.
І, прикриваючись, любов’ю, Світ омиває руки кров’ю, Хоч скрізь злоба і гріх панують, Та всі любові потребують.
Всі хочуть, щоб любов текла, Вона ж суха, без джерела. Струмок любові геть засох, Бо джерело Любові – Бог.
Тому, о Церкво дорогенька, Ми кожен – крапелька маленька Любові тої океану Серед розпусти та обману.
Ми мусим з вами знов і знов Христову розливать любов.
І грішний світ нехай пізнає Любов, що Божа Церква має, Хай ця любов залишить слід Такий, щоб бачив цілий світ.
Яке це щастя – з Богом жити, Коли уміємо любити!
***
О люба ненько Україна, Ти вже втомилась від війни. Та буде мир ще неодмінно І будуть в нас спокійні сни.
Хоч зараз шириться тривога, Та ворог нас вже не здолає. І хто надіється на Бога – У свому серці спокій має.
Війни не хочем ми із вами Та точно запевняю вас: Якщо Господь наш буде з нами – Ніхто не встоїть проти нас.
***
Я вірю в те, що є любов – Той скарб який усі шукають, Христос пролив за людство кров, А люди досі ще не знають,
Що щастя сховане у Бога І в серце мир лиш Він дає, З Христом легка земна дорога, Лиш гріх проблем нам завдає.
Людина все життя шукає Того, чого їй не знайти, Бо щастя в світі цім немає – Ми бачим лиш його сліди,
Які, немов міраж, зникають, Коли наблизишся до них, Під тягарями всі зітхають – З віками стогін той не стих.
А лиш гучніше все лунає Тривожним криком журавля, Який летіти сил немає, Забувши, де його земля.
Дарма шукають щастя люди, Що полюбили гріх та зло, Цей шлях веде людей в нікуди, Що зараз є, те вже було.
Ніщо земне людей не тішить, Всім людям важко на душі, Лише Христос Один потішить, Обнявши лагідно в тиші
Слабку, нікчемну грішну душу, Що шлях проклала в нікуди, Бог з моря легко робить сушу, А із пустель – струмки води.
І Він лиш може щастя дати, Теплом наповнити життя, Але нам легше всім обрати Не Божу святість, а сміття.
Той бруд, що світ нам пропонує, – Фальшиве щастя без Творця, Душа ж ніколи не відчує Добра й спокою без Отця.
Без Батька Рідного, Святого, Що всіх нас любить попри все. За нас віддав Він Сина Свого, Який тепер наш гріх несе.
В Ісусі щастя, тільки в Ньому Є те, чого так прагнуть люди, Бо з серця Бог лиш зніме втому І біль з душі, що тисне груди.
Я вірю в те, що є Любов, Яка важкий тягар знімає, Що лиш Христа невинна кров Усі провини омиває.
І в цьому щастя все моє, Хоч часто томлюся в журбі, Та вірю, Боже, що Ти є, Дай сили вірним буть Тобі!
***
Нам важко з вами зрозуміти, Чому війна і гинуть діти? Чому в наш край благословенний Вліз окупант, мов звір скажений?
І хоч народ наш не здається І наше військо мужньо б’ється, Та стогне й плаче Україна Навколо сльози, біль, руїна.
І на багато поколінь В серцях розбомблений Ірпінь. Розстріляні з ракет і танка Гостомель, Буча, Бородянка.
Багато мирних міст та сіл Попали в нелюдський уділ.
Убиті дітки, тата, мами, – Це біль наш i це наші рани, На серці смуток і журба, Як ворог знищує хліба.
Горять будинки і поля, У вирвах змучена земля, Тому ми молимось до Бога, Щоби настала перемога.
Лиш з Богом ми здолаєм горе І повернем Азовське море, І пісню заспіваєм Спасу На землях звільнених Донбасу.
Підхопить пісню в унісон Від ката звільнений Херсон. І не горітиме вже збіжжя В портах Одеси й Запоріжжя.
I без сирен в нас будуть ранки, Бо наша сила – це не танки, Не “Байрактари” й “Джевеліни”, – А в Бозі сила України!
***
Ми, люди, всі приходимо в цей світ
І, як би не було, лишаємо свій слід,
Земним шляхом блукаючи, проходимо дороги,
В яких переплелись і радощі, й тривоги.
Щасливі зустрічі та іскорки прощання,
Усмішки радісні та болісні зітхання,
Криві стежинки та прямі дороги,
А на спині тягар, що тисне ноги.
І сонця поміж хмар не варто й сподіватись
У час, коли ти падаєш та важко вже піднятись.
Туман навколо або вітер завиває,
А гріх на серце каменем лягає.
Бо так підступно цей сучасний світ
Сховав від людства Божий Заповіт,
Красою манять безлічі доріг,