Відновлення розуму Поки є час…
«I Сидячий на престолі сказав: «Ось, творю все нове» (Об. 21:5).
Із Книги Дії апостолів ми дізнаємося, що афіняни ні в чому так охоче не проводили час, як у тому, щоб слухати що-небудь нове (Дії 17:21).
Росiйський поет Федір Тютчев, вмираючи, запитав: «Які останні політичні новини?»
Люди за своєю допитливістю активно цікавляться новинами, які часто є коктейлем з пліток.
І хоча «немає нічого нового під сонцем» (Екл. 1:9) і все нове по суті своїй — «добре забуте старе», все ж ми живемо в часі, тому аналізуємо історичні помилки минулого, аби не робити їх в майбутньому.
У старозавітній Книзі Левит (26:10) є така порада: «…І повикидаєте старе перед новим».
В Італії, наприклад, проводжаючи старий рік, прийнято викидати старі меблі і речі та обзаводитись новими. Тому напередодні Нового року ризиковано ходити по вулицях Риму, оскільки що-небудь може впасти на голову необачливим пішоходам.
Ще пророкові Ісаї Господь говорив: «Речі давні прийшли ось, нові ж Я повім, дам почути вам про них, поки виростуть» (Іс. 42:9), «Ось зроблю Я нове» (43:19), «Тепер розповів Я тобі новини й таємниці, яких ти не знав» (Іс. 48:6). У заключних розділах книги пророка Ісаї ми читаємо про Божі плани: «Бо ось Я створю нове небо та землю нову, і не згадаються речі колишні, і не прийдуть на серце!» (Іс. 65:17).
Апостол Петро в своєму Посланні писав: «…ми, згідно з Його обітницею, чекаємо нового неба і нової землі, де перебуває правда» (2 Пет. 3:13). Апостол Іван бачить це духовними очима: «I побачив я нове небо і нову землю» (Об. 21:1). Столицею цієї нової землі буде Новий Єрусалим.
Досягне нового неба і нової землі нове творіння Боже, нові люди з чистими новими серцями, які говорять новими мовами, мають нові імена та нові тіла. Це відновлення перш за все торкається серця и розуму. Ось в книзі пророка Єзекіїля передвіщена операція пересадки серця: «I дам їм одне серце, і нового духа дам у вас, і вийму з їхнього тіла серце камінне, і дам їм серце тілесне» (Єз. 11:19).
Яким чином це здійсниться? Свідомою відмовою від попереднього гріховного способу мислення і життя, відреченням від царства сатани, від ідолослужіння, як і радить Слово Боже: «Поскидайте з себе всі ваші гріхи, якими ви грішили, і створіть собі нове серце та нового духа» (Єз. 18:31).
Таким чином, віруюча людина повинна, довіряючи зцілюючим рукам Небесного Хірурга, брати участь у творчому процесі власного оновлення.
Колись у давнину Яків, прямуючи в Вефіль, тобто в Дім Божий, закопав під дубом всіх ідолів та чужих богів.
Коли на землю прийшов Христос, люди запитували один одного: «Що це таке? Що це за нове вчення, що Він iз владою наказує духам злим, і вони підкоряються Йому?» (Мр. 1:27). Грецькі філософи цiкавляться у апостола Павла: «Чи можемо знати, що це за вчення, яке ти проповідуєш?» (Дії 17:19). Той, хто приймає вірою це вчення Нового Завіту та заповiдь любові, стає новим творінням: «Хто в Христі, той нове творіння; старе минуло, а нове настало» (2 Кор. 5:17). Це вчення не всім зрозуміле, тому що немає сенсу вливати нове вино в старі міхи. Апостол Павло в Посланні до Ефесян закликає віруючих «відкинути попередній спосіб життя старої людини, яка зітліває в звабливих пожадливостях, а обновитися духом розуму вашого, та зодягнутися в нову людину, створену за подобою Божою, в справедливості та святості істини» (Еф. 4:22-24). Відновлення аудіо- чи відеозаписів відбувається просто: стирається стара інформащя і на її місце наноситься нова. Таким же ж чином записується іформація в комп’ютерах, на дискетах. Нове відтісняє старе.
Але треба дивитися в корінь. Один чоловік вирішив хреститися з відкритим ротом. Його запитали: «Навіщо?»
— Щоб охрестився і язик мій, — відповів цей християнин.
Та справа в тому, що вуста промовляють те, чим наповнене серце. Якщо серце буде нечистим, невідновленим, то i мова залишиться старою, поганською, як то кажуть, халдейською. Можна потурбуватися про гігієнічну чистоту рук та посуду, але якщо джерело, з якого вода потрапляє до споживачів, забруднене, то хвороби неминучі.
Ось чому джерело єретичних лжевчень викликає духовнi «отруєння». У книзі пророка Єремії є скарги на те, що люди «джерело води живої залишили і зробили собі водоймища розбиті, що не утримують води».
Американський студент Карлос Кастанеда збирав матеріали для дисертації про устрій життя індіанських племен у Каліфорнії. Для цього познайомився з похилого віку індіанцем доном Хуаном, який поставив таку умову: шлях у «царство Мескаліто» лежить через трубку, тобто наркотики. В результаті чотирирічного «навчання» свідомість студента-антрополога настільки деформувалася, що він цілком дезоріентувався в поняттях добра та зла і почав поетизувати чорну магію окультизму. Так з’явилися книги, за якими зараз йдуть у «нелінійну дійсність» наркотичних трансів молоді люди: «Повчання дона Хуана», «Розділена реальнiсть», «Мандрування в Ікстлан».
Кореєць Мун, японець Асахара, українець Кривоногов та всі їм подібні «гуру» намагаються поневолити людські душі, щоб отруїти їх своїми лжевченнями. Їхня мета — проникнути в підсвідомість своїх жертв. Для цього вони пробивають тріщину в свідомості, осліплюючи її облудним блиском псевдодуховних мудрувань.
Жiнки люблять міняти вбрання і намагаються щодня одягатися в нове. Але далеко не всі з них, як і чоловіки, готові відновити свій гардероб і змінити зотлілий одяг старого тіла на нове тіло воскресіння. Не всі поспішають отримати новий паспорт, що засвідчує небесне громадянство, «білий камінь, а на камені написане нове ім’я» (Об. 2:17). Так виглядає бланк нового паспорта, що необхідний для переходу кордону між тимчасовим та вічним, для безперешкодного входу до Нового Єрусалиму.
«Переможця зроблю стовпом у Храмі Бога Мого, і він уже не вийде звідти; і напишу на ньому ім’я міста Бога Мого… i ім’я Моє нове» (Об. 3:17). Такі основні реквізити чи паспортні дані громадянина неба.
В новий паспорт внесено його нове ім’я, по батькові та проставлено штамп про його небесну прописку.
Нове ім’я… Багато людей в Біблії отримали нові імена взамін старих, що вже не відповідали їх новому становищу. Наприклад, Яків став Ізраїлем, Ноемінь — Маррою, Симон — Петром, Савл — Павлом. Ноємінь (приємна), скуштувавши гіркоту еміграції та втрати чоловіка і синів, стала називатися Маррою, тобто «гіркою»; Савл («важкий труд»), переконавшись, що «важко йти проти рожна» істини, перетворився на Павла («маленького») — апостола, що йшов шляхом смирения, розп’яття свого «я» заради зростання Христа в серці.
Як же діє оновлення розуму? Передусім, воно знімає покривало з розуму, що засліплений дияволом (2 Кор. 3:14-16; Еф. 4:18), відкриваючи його для розуміння Писання. Людина починає розуміти Слово Боже (Мт. 13:23), яке раніше здавалося їй китайською грамотою, їй стає зрозумілою природа духовних явищ (Об. 2:2), вона вже думає про небесне (Кол. 3:2), співвідносить духовне з духовним і судить про все (1 Кор. 2:13-15), має «розум Христа» (1 Кор. 2:16), роздумує про закон Божий вдень та вночi (Пс. 1:2) і навіть відрізняє фальшивку від істини (2 Кор. 11:13-15).
Підкоряючи всяку думку на послух Христу, нова людина «відновлюється в пізнанні за образом Того, Хто створив її (Кол. 3:10).
Що дає оновлення розуму?
Передусім, очищаючи нашу свідомість, дає можливість служити Богу в оновленні духу, «а не за старою буквою» (Рим. 7:6). Християни стають служителями Нового Завіту, не букви, але духу, які чітко усвідомлюють, що буква вбивае, а дух животворить.
Далі, вони прозрівають духовно настільки, що бачать волю Божу, яка у всьому сприяє їм на добро: «І не пристосовуйтесь до світу цього, але перемініться відновленням розуму вашого, щоб ви пізнали, що є воля Божа добра, приємна і досконала» (Рим. 12:2) — настановляє апостол Павло.
І, нарешті, оновлення розуму приводить до скромності та смирення, і віруючі люди не думають про себе більше, ніж треба, але думають «скромно, в міру віри, яку кожному Бог наділив» (Рим. 12:3).
Оновлення духу розуму приводить до того, що розумом служать закону Божому (Рим. 7:25). Стаючи причасником Божого єства (2 Пет. 1:4), християни можуть повторити слідом за апостолом Павлом: «І вже не я живу, а Христос живе в мені» (Гал. 2:20). А якщо Христос в нас, то це значить, що i Його характер в нас, Його любов в нас, Його сила в нас.
Нехай благословить нас Господь стати воістину новим творінням, що співає нову пісню хвали «Слава у вишніх Богові», та оновлюватись духом розуму нашого, одягаючись в нову людину, яка створена за подобою Бога!
«Часу вже не буде» (Об. 10:6).
«Отже, поки маємо час, робімо добро всім, а найбільше своїм по вірі» (Гал. 6:10).
Поки наша душа перебуває в тілі, ми підпорядковані законам часу і простору. Все «видиме – тимчасове, а невидиме – вічне» (2 Кор. 4:18), але настає такий момент, коли час трансформується у вічність, і тоді «часу вже не буде». І як астронавти в умовах космосу осягають невагомість, так і нам призначено пізнати тимчасовість.
Даючи зворотній хід векторові часу, Бог возз’єднає душі з тілами і, таким чином, забезпечить шляхом воскресіння відновлення тих людських особистостей, які зазнали руйнівного впливу смерті. У тому світі, де панує Вічність, не буде білыпе ані смерті, ані ночі, ані хвороб, страждань і сліз.
Якийсь Урі Геллер, що живе в Ізраїлі, став відомий тим, що може зупиняти годинник. Але не час! А Бог у дні Ісуса Навина зупиняв сонце і час. Мудрий Екклезіяст стверджував, що «година своя кожній справі під небом: час родитись і час помирати, час садити і час виривати посаджене» (Екл. 3:1-2).
Бенджамін Франклін зауважив: «Якщо час — найдорогоцінніша річ, то розтрата часу є найбільшим марнотратством». Йому вторує Олександр Суворов: «Гроші дорогі, життя людське ще дорожче, а над усе дорожчий час». Та в той же час багато людей заклопотані тим, як «убити час». Тим самим вони звершують своє духовне самогубство, бо пиляють гілку, на якій сидять.
В одній притчі розповідається про людину, яку переслідував хижак і вона повисла на дереві над урвищем. А коріння цього дерева підгризали дві миші — біла та чорна, що символізують день і ніч. Такою є алегорія нашого життя. День за днем ми наближаемося до вічності, і цей «час короткий» (1 Кор. 7:29).
«Серце ж мудрого знає час і право» (Екл. 8:5), і апостол Павло закликає віруючих: «Пильнуйте, як вам треба поводитися — не як немудрі, а як мудрі, використовуючи час, бо дні лукаві» (Еф. 5:15-16). Апостол виходив з дуже багатого життєвого досвіду. Одного разу він відвідав столицю Греції, Афіни. І там, у будинку верховного суду, проповідував грекам, які вважали себе мудрими, про сенс життя у світлі воскресіння мертвих. На жаль, небагато хто повірив йому.
«Як почули вони про воскресіння мертвих, то одні стали насміхатися, а інші казали: “Послухаєм тебе про це іншим разом!”» (Дії 17:32). Вони вважали, що для роздумів на цю тему ще не час. Коли-небудь пізніше, потім, ближче до смерті можна було б про це поміркувати, а зараз нема чого отруювати життя сумними думками про загробне життя.
Якщо нашого сучасника запитати, що він думає про Бога, душу і загробне життя, інколи можна почути таку ж відповідь: «Піду на пенсію і тоді вже як слід займуся цими питаннями». Багато хто міркує сьогодні таким чином. Втім, апостол Павло неодноразово був свідком подібного.
Якось губернатор Фелiкс запросив його, як то кажуть, «на чашку чаю» «і слухав його про віру в Ісуса Христа». «І коли він говорив їм про справедливість, стриманість і про майбутній суд, Фелікс пройнявся страхом i сказав: “Тепер іди, а коли знайду час, покличу тебе» (Дії 24:25). На жаль, незабаром емоційні враження Фелiкса згасли, а часу для співбесіди з Павлом та свого спасіння він так і не знайшов.
«Бо час навернутися до Господа», — читаємо у книзі пророка Осії (Ос. 10:12). «Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння!» — пише апостол Павло (2 Кор. 6:2). «Отже, біймося, коли ще маємо обітницю увійти до спокою Його, хтось з вас не спізнився» (Євр. 4:1). Люди, які мають схильність відкладати все «на потім», дуже ризикують запізнитися. Шкода, коли їм, які нині заявляють: «Нема коли, немає часу!» Бог скаже: «Пізно, немає часу».
Незабаром зачиняться двері «ковчегу спасіння» — церкви Христової — настане повнота часу, увійде повне число язичників, і часу для спасіння вже не буде!
На березі ріки Ніагари є невеликий скелястий виступ, де на краю стрімкого потоку установлено напис: «Далі спасіння вже нема!» Всі знають, що кожен, хто запливе далі, — загине. На тому боці скелі — смерть. Швидкоплинний потік земного життя наближає нас до того повороту, за яким немає зворотної дороги. Це — кінець життєвого шляху, за межею якого – зустріч з Богом.
Ми будуємо грандioзні, «наполеонівські» плани на майбугне, ми думаємо про кар’єру і славу, як і Наполеон. Але тоді йому й на думку не спадало, що він буде розгромлений біля Ватерлоо, зісланий на острів св. Олени, де помре від раку.
Псалмоспівець Давид намагався вдивитися в обриси свого майбутнього: «Господи, дай мені узнати кінець мій і міру днів моїх, яка вона, щоб я знав, коли я помру. Ось Ти дав дні мої, мов п’яді, і вік мій, — як ніщо перед Тобою. Так, одна марнота кожна людина, як би твердо вона не стояла! Як тінь марна, ходить людина; даремно вона побивається; збирає і не знає, кому дістанеться це» (Пс. 39:4-6).
Один — збирає гроші, другий — колекціонує книги чи картини, третiй — перемоги над ворогами. Цезар Борджіа сказав: «У житті я турбувався про все, крім смерті, і тепер вона застала мене зовсім не готовим».
Мудра людина моделює свою смерть. Вона завжди підсвідомо і свідомо думає про неї і зовсім не для того, щоб культивувати хандру, песимiзм та іпохондричний «комплекс неповноцінності», які неодмінно супроводжуються страхом смерті і багатьох передчасно звели у могилу.
Вільям Шекспір писав: «…страх смерть влечёт, но смерти мы позорные рабы, от страха ей отдавшись без борьбы». Влучно сказано. Страх паралізує душу, позбавляє її здатності опиратися смерті.
Колись Лев Толстой із жахом признався: «Сорок років працi, мук та успіху для того, щоб зрозуміти, що від мене залишаться лише гниль та черв’яки!» Дещо пізнiше він став інакше дивитися на смерть.
Федір Соллогуб кричав: «До жаб? У болото? Не хочу!»
За своїм світоглядом ці люди були не готові зустріти смерть гідно.
Фельдмаршал Суворов вмирав просто і мужньо. Незадовго до смерті він навіть поцікавився у Державіна, яку епітафію напише той на його могилі.
Старець Сімеон навчає нас такій християнській кончині: «Нині, Владико, відпускаєш раба Твого за Твоїм словом з миром, бо очі мої бачили спасіння Твоє» (Лк. 2:29-30). Це були його останні слова. У чому ж секрет такого оптимізму? У непохитній вірі в Спасителя Ісуса Христа, Який переміг смерть, вирвав її жало і забезпечив нам безсмертя и вічне життя. Також у почутті виконаного обов’язку, коли віруюча людина плідно використала час життя для накопичення капіталу у Вічності, збираючи небесні скарби добрих справ.
Син Давида – Соломон – резюмує свої настанови у вигляді такого висновку: «Підсумок усього почутого: Бога бійся, й чини Його заповіді, бо належить це кожній людині» (Екл. 12:13).
Прислухаємося до молитви Мойсея: «Навчи нас так лічити дні наші, щоб набути серце мудре!» (Пс. 90:12). У німецької Біблії ці слова перекладені так: «Навчи нас роздумувати про те, що ми повинні одного разу померти, щоб думаючи про це, ми придбали серце мудре».
У людини, якій встановлено смертельний діагноз невиліковної хвороби, як правило, докорінно змінюється психологія. Вона протестує проти марних розмов. Вона просить: «Не говоріть мені нічого про політику. Мені не треба нічого знати про бізнес і гроші. Раніше це було змістом мого життя, але тепер у мене немає на це часу. Я хочу підготуватися до Вічності. Я шкодую, що безцільно розтратила час. Зараз його неможливо повернути».
А ми ще маємо шанс змінити життя, зробити добро ближнім. Не загубімо його. Пустімо в обіг дорогоцінний талант часу. Євген Берсье говорив: «Час складається не тільки з годин і хвилин, але також iз бажань і любові. Хто багато любить, той багато встигне зробити».
Мир, ограниченный кругом неверия,
В поисках радости мечется.
Господом каждому время отмерено,
Чтоб приготовиться к Вечности!..
Дорожіть часом заради Вічності. Французький мудрець Блез Паскаль писав: “Щоб пристрасті нам не шкодили, будемо чинити так, нібито нам залишився лише тиждень життя”. А може, й того менше…
В рятувальний ковчег благодатi
Бог запрошує всiх нас давно.
Вiн великi зусилля затратив.
Тiльки нам — все одно. Все одно.
Он у того на думцi щомитi
Домiно i зелене вино.
Iнший все промiняє на свiтi
На лахмiття, на кайф i порно.
Вже на виходi лiто спасiння.
Вже до клунi збирають зерно.
Ти ж далекий iще до прозрiння.
Бо тобi — все одно. Все одно.
Та гряде за байдужiсть розплата.
I вiд неї нiяк не втечеш:
Не бажаєш ти райського свята,
То ж без тебе вiдчалить ковчег.
Я ходив по нiмецькiй землi,
роз’їжджав по iї автобанах.
Як же нас ошукали в Кремлi,
як обплутали в сiрих туманах!
Як мiльйони, подiбних менi,
намовляли, що згнив уже Захiд.
Все згодилось: i сморiд брехнi,
i червоної пiдлостi запах.
«Загниваючий капiталiзм» –
це, мовляв, легiон безробiтних.
А навколо — осяйнiсть облич,
щирий усмiх очей безклопiтних.
Бо щомiсяця мають вони
допомогу до тисячi марок!
Факти цi залишають в тiнi
крутiї на «буржуйських примарах».
Магазини — палаци добра,
де нi черги, анi дефiциту.