Пожертвування
Хоч весь світ у бурхливому вирі,
Наче море стихійне, шалене –
Ти, мій Боже, правдивий і щирий –
Охорона та сила для мене.
У свавільних хвилях цунамі,
Що гучніші за грім канонади,
Ти, мій люблячий Боже, Ти з нами
В Божій церкві i в шумі торнадо.
В дні безумного “Коду да Вінчі” –
Ти Святая Святих для мене…
Крізь віки – Ти Той самий, не інший –
Хліб духовний, насущний, щоденний.
Хліб для серця – натхнення і мрія,
І затишно прибрана хата…
Ти та вічна стіна Неємії,
Яку час неспроможний зламати.
Ти бальзам мого серця духмяний,
Твоя мудрість в житті – вiдрада.
Ти Той наречений жаданий,
Що коханій ніколи не зрадить.
Ти моя охорона і сила,
Допомога у час недолі,
Ти – натхнення мойого крила
І незламна священна воля.
Світ, мов Янус, з своїми вождями,
Та немає вождів, окрім Бога…
Боже мій! Ти навічно з нами,
Наша Правда, Життя і Дорога!
Почуй мою молитву щиру,
О Боже рiдний, справедливий –
Я прагну мудростi та миру,
Немов дощу в посуху нива.
В Твоїй оселi я пребуду
I житиму у нiй до скону,
Про все негiдне я забуду –
Ти дав вiд злого охорону.
I пiсня, як потужний гiмн,
Iз серця радiстю поллється,
Ти будеш цензором моїм
В сумлiннi, що Тебе боїться.
Ти будеш цензором моїм
В думках i вчинках безупинних,
Тобi завдячую усiм –
Своїм єством, своїм терпiнням.
I хай Твоя мiцна правиця
Спрямовує моє натхнення,
Щоб виконав я обiтницi
I славив лиш Твоє iмення.
Я на Тебе постійно надіюсь,
Милостивий і праведний Боже,
Я без Тебе нічого не вдію,
Тільки Ти у житті допоможеш.
Ти відраду даєш і роботу,
І натхнення пророків словами.
Витягав Ти нас, грішних, з болота,
Із багна і згубної ями.
Пісню нову даєш Ти з неба,
Щоб хвалити Тебе прилюдно,
Ти був щедрий в моїх потребaх,
Коли серцю було так трудно.
Ти твердиня моя і дорога
В лицемірному пишному світі,
Що в гріхах потопає без Бога,
Хоч для нього ще сонце світить.
Не схотів Ти приношень і жертви,
Що давали так вчасно й старанно,
Ти прийшов, щоб за людство померти
На Голгофі, як грішник, за станом.
Ти Отцiвський закон у серці
Сповістив у людському зборі,
І в тяжкому смертельному герці
Помирав, як розбійник і злодій.
На межі надлюдського терпіння,
На межі надлюдської любові –
Чистим в серці приніс Ти спасіння
Ціною власної крові.
Я радiю – Бог чує мене,
Я радiю – Господь мене чує.
Скiльки рокiв моїх промине?
Скiльки їх ще для мене iснує?
Обняли i хвороби в життi,
I пекельнi, смертельнi муки,
Та нiколи не мав на метi,
Щоб чекати iз Богом розлуки.
Милостивий i праведний Бог –
Вiн грiхи нам усi прощає,
I немає у серцi тривог:
Кожну душу Бог бачить i знає.
Врятував Господь душу мою,
Мої ноги – вiд спотикання.
Щиро хочу я бути в раю,
Це моє найдорожче чекання.
Я покаявсь в грiхах перед Ним
I навiки люблю Його щиро.
Я не буду для Нього чужим –
Буду жить в Його Царствi Миру.
***
Ми тi, якi ми є в очах Господнiх
I в Книзi Мудростi – це вiрний кодекс честi.
Серед штормiв i сонячних мелодiй
Багатство наше – в Божiм благочестi.
В Господнi руки вiддаємо долю
I всi надiї – нинiшнi й прийдешнi.
Ми вже пройшли випробування й болi
I наближаеться той Божий суд нарештi.
Не вiримо в «щастить» чи «не щастить» –
Ми знаємо, що все в життi вiд Бога.
Воскрес Господь – i нам за Ним iти.
Це через терни до Небес Дорога!
***
Прийди до мене радiстю спасiння,
Як свiтла вiстка у жаданий час,
Крiзь даль вiкiв, любовi i терпiння
Святим натхненням нинi й повсякчас.
Прийди…Своє призначення велике
В життi щоденнiм подаруй менi:
Псалмiв Давида думи вогнеликi
I Баха творiв звуки неземнi.
Дай мудростi, щоб у житті не зрадив,
Як на шляху зустрiну сили злi.
Прийди до мене, неземна вiдрадо,
Поезiє священної землi!
***
Поезiє, не завини…
Ти перед Богом i сумлiнням,
I так навкруг балакуни:
Їм слово – море по колiна.
Як вiрний вiрою в Христа,
Схились i пий з святої чашi,
Щоб вiчна Iстина проста
Звучала в просторi та часi.
Не упивайсь вином повчання,
I не лукав сьогоднi й прiсно.
Хай мова радiсна й печальна –
Крила душi торкнеться змiстом.
Хай не забракне новизни
Святим словам в святiм горiннi,
Поезiє, не завини…
Ти перед Богом i сумлiнням.
***
Через долину болю i плачу,
Ту, де шугають тiльки смертнi тiнi,
До Твого дому, Боже, прилечу
Як ластiвка в дзвiнкому голосiннi.
Не сповнений язичницьким повiр’ям
I вiрою в буття слiпих iдей,
Я буду на Господньому подвiр’ї
Невинних i освячених дiтей.
Там мир i справедливiсть будуть в парi,
Немов закоханi на все життя.
А романтичнi та окультнi чари
Не нiвечать невиннi почуття.
Через долину болю i плачу,
Що джерелом благословiння стане,
На поклик мого Бога прилечу
В день радостi, неначе в день останнiй.
Дивитись в очi Спаса буду смiло,
По вiстрi леза Iстини пройду –
I стане все таємне зрозумiлим,
I знищить всяке горе i бiду.
Бо мiй Господь дає любов i славу,
В достатку й мудростi Вiн тим не вiдмовляє,
Хто святiсть i невиннiсть нелукаву
На прагматизм i кон’юнктуру не мiняє.
***
Усяка знатнiсть родоводiв
Зiв’яне, як трава в спекоту,
Та вiчний лиш Господь в народi
В його роботi i турботах.
Вiн вiрний у Своєму Словi
I вiчний в просторi та часi,
Вiн суть премудростi й любовi
I щедрий Батько в долi нашiй.
Вiн, як весняна щедра злива,
На висохлу i спраглу ниву,
Нiхто в життi не справедливий,
Лиш з Ним ми вiльнi та щасливi.
Усяка знатнiсть родоводiв
Не порятує вiд безоднi.
Живе безсмертям у народi
Лиш дiюча любов Господня.
***
Нашi серця не приспанi,
Нам ще iти i йти.
Там, на бажанiй пристанi,
Ти нас зустрiнеш, Ти.
Парус вiри вже пiднято,
Вiтер надiй не стих,
Будьмо ж ми завжди гiдними
Слово Твоє нести.
Ми допливем до пристанi –
Хоч ще й далеко вона.
Милiсть Твоя та Iстина
Оберiгають нас.
Через роки i вiдстанi,
Через снiги й порти
Ми дiйдемо до пристанi –
Нам помагаєш Ти.
***
Життя не має мудростi та змiсту,
(Розумнi люди знали це завжди),
Як правлять бал в державi атеїсти –
Чекай лиш злиднiв, горя i бiди.
Нам обiцяли радiсне майбутнє,
Вождi вели до “свiтлої мети”:
Та Божi дiти всi були закутi
В кайдани. I їх мусили нести.
Народ невинний, чистий та побожний
Вели в Сибiр, в лiси, на Соловки.
Та серед жаху всiх знущань ворожих
Вiдчули доторк Божої руки.
I їх нащадки – iнше поколiння –
Шукає у своїм життi дорогу.
В їх душах, у серцях та у сумлiннi –
Служити Правдi i святому Богу.
I атеїстам Правду знати треба,
Всiм, хто вiд зла очиститися змiг:
“Одна дорога тiльки є на небо, –
У прiрву – сотнi й тисячi дорiг!”
***
Яке ж бо терпке це терпiння!
Здобуть його – рiч не проста.
Приходить воно iз сумлiнням
I з вiрою в Бога – Христа.
Бо Вiн, тiльки Вiн усе знає –
Початок всього i кiнець:
Хто людям добра бажає,
Хто дбає про свiй гаманець.
I як буде там, пiсля смертi?
Чи стлiє в могилi усе?
Чи щось там дадуть у конвертi?
Чи все ж всiх терпiння спасе?
Нелегкi дiстались уроки:
Терпiти вчимось все життя,
Але без терпiння – нi кроку.
Чого ж до грiха повертать?
Терпiння i довготерпiння
Господь наш всесильний дає.
Терпiння – багатство нетлiнне.
Блаженство, коли воно є.
***
Рiздво Iсуса – неповторнiсть вiчна,
Дорога наша, Iстина й Життя,
Ця незбагненнiсть радiсна й незвична:
В убогих яслах – Царственне Дитя.
Чи можна звикнуть до такого чуда:
Син Бога народивсь на цiй землi!
Щоб дать спасiння вiчне грiшним людям,
Щоб благодать Свою на них пролить.
Яке блаженство й невимовна радiсть,
Що в цьому свiтi Вiн i нас знайшов –
Той, Хто нiколи i нi в чiм не зрадить:
Надiя наша, Вiра i Любов.
Той, Хто нас любить просто так, нi за що,
В Чиїх руках твоє маленьке серце…
I навiть найнiкчемнiше ледащо
На нiжний голос зрештою озветься.
Хто змiнює серця, свiти й корони,
Кому у Всесвiтi усе пiдвладне,
I перед Ким хитаються всi трони,
Хто Пастир Добрий для Свойого стада.
Оце ж бо Вiн – беззахисне Дитятко,
Це Немовлятко в запашному сiнi,
Йому не треба зручностей чи статкiв,
Йому достатньо скромної хатини.
А виросте – i все прийде потому:
I ненависть людська, i заздрiсть хижа,
Погрози й лють на урвищi крутому,
I дерево, що для хреста порiжуть.
I буде ще страшна дорога хресна,
I серце матерi ще обiллється кров’ю,
I Вiн, Христос, на третiй день воскресне
Наперекiр грiхам, i злу, i болю.
А зараз Вiн – малесеньке Дитятко,
Якому тiльки ласки мами треба,
Його прийшли земнi царi вiтати
I пастухи. Й схилилось низько Небо.
Яке блаженство й невимовна радiсть,
Що в цьому свiтi Вiн i нас знайшов!
На неосяжнiй, на Небеснiй Радi
Нам явлена i милiсть, i любов.
***
Хай вам нiколи не забракне сили
Свiй дiм iз Мудрiстю побудувать,
Щоб всi роки i лiтнi, i осiннi
Були щоденно радiстю для вас.
Коли Син Божий буде в вашiй хатi,
У справах ваших, душах i серцях,
Покiрно грози будуть всi стихати
Перед лицем Небесного Отця.
Нехай кохання завжди юним буде,
Хай не старiють вашi почуття,
Нехай нiщо сердець вам не остудить,
Нехай лiта, як голуби, летять.
Щоб з вiрою ви пам’ятать умiли
Те, що любов завжди, завжди права.
Двi вiчнi подруги Надiя й Божа Милiсть
Нiколи хай не залишають вас.
Хай день ваш починається з молитви,
Цвiтуть в саду олива i мигдаль,
I кожен вечiр музикою квiтне
Як пiанiста юного рояль.
Заради миру i добра заради
На вартi свого щастя стiйте ви,
Хай вам усюди свiтить Сонце Правди
I йдуть дощi лише благословiнь.
I в день оцей, щасливий i святковий,
Вiд всього серця хочем побажать,
Щоб вiчно з вами було Боже Слово,
Щоб з вами була Божа благодать.
***
Яке це щастя – просто жить!
(Хоча буває й складно),
Бо всi життєвi вiражi
Спасителю пiдвладнi.
Яке це щастя – розпочать
День добрий iз молитви,
Почути знову як звучать
Мажорнi ноти в квiтах.
Вдихнуть троянди аромат,
Вiдкрити дверi навстiж,
Вiдчути кави нiжний смак,
Радiть життю, як завжди.
Хай помагає тобi Бог
I милує повiки,
Оточує тебе любов
Дiтей i чоловiка.
Любить життя не на словах,
Життя, що дане Богом,
Як його треба цiнувать
I дякувать за нього!
За кожен крок, за кожну мить,
За кожен бiль, за спокiй,
За все, що будем мати ми,
I за прожитi роки.
За всю родину: всi ще тут!
За всi дощi й цвiтiння,
I за хлiба, якi ростуть –
За всi благословiння!
«А хто буде пити воду, котру Я дам йому, той не буде прагнути на вiки вiчнi» (Iвана 4:14)
На свiтi є вода жива –
Це самарянка знати буде:
Почула Господа слова,
Побiгла розказати людям.
Джерела радостi в Христi
I повноводi рiки щастя,
Навiть в пустельнiм краї тiм
З Iсусом вижити удасться.
I змиє всi грiхи вчорашнi
Жива Iсусова вода,
I серце, як прозора чаша,
В якiй по вiнця благодать.
I вже нiчого я не прагну,
Крiм цих потокiв вод живих –
Я поцiлую кожну рану
Вiд цвяхiв на ногах святих.
Це прагнення любовi Сина,
Який життя за нас вiддав.
Та жiнка воду попросила –
I в душу полилась вода.
Яке це щастя – просто так
Прийти, схилитися безмовно,
Прийти до джерела життя
Й черпати воду безкоштовно.
***
Чорнобиль в Українi й Чернiвцi –
Пекельна єднiсть сутностi i слова:
Знамення часу в свiту на лицi
Чи символ Iоана Богослова?
Мiй край, як зголоднiле дитинча,
В якого мати – скривджена надiя,
Злiтає з блокiв смертi саранча,
А нам довбають психотерапiю,
Що мало ще нiтратiв в молоцi
I у науки є якась основа –
Знамення часу в свiту на лицi
Чи символ Iоана Богослова?
***
Скiльки нам жить на бiлiм свiтi цiм,
Лиш Господь всесильний завжди знав.
Увесь наш вiк в Твоїй святiй руцi,
Тримає жереб кожного вона.
Нас ще зернятком очi Твої бачили,
Записанi у Тебе нашi днi –
У Твоїй книзi днi для нас призначенi,
Як ще не було жодного iз них.
Якi високi помисли Твої!
Яка їх безкiнечнiсть незбагненна!
Спрямовуй човен наш в життєвiй течiї
Ради Свого Всесильного iмення.
***
Все починається з любовi у життi –
З священної Любовi (так завжди було).
Помер за нас Спаситель на хрестi –
I знищив гордiсть та усяке зло.
Так полюбив Господь цей грiшний свiт,
Що дав за нього в жертву Свого Сина!
Прямими стали стежки, що були кривi –
Iсус на хрест пiшов за немiчну людину.
Нам прапор вiри високо нести,
В молитвi наближатися до Бога.
В Небесне Царство зможемо ввiйти,
Як станем тут ще на пряму дорогу.
“А Симон Петро відповів і сказав: Ти Христос, Син Бога Живого! А Ісус відповів і до нього промовив: Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець. І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її” (Матвiя 16:16-18)
Вiрую в апостольськую Церкву,
Збудовану на непохитнiй Скелi, –
Ця Iстина нiколи не померкне –
Духовна Правда – у небеснiй силi.
В апостольськую Церкву вiрю я
Бо визнають її всi християни свiту,
Тому цю Церкву i люблю без мiри я,
Як Iстину Нового Заповiту.
Колись Спаситель повелiв Христовi
Аби її берiг немов зiницю ока,
Щоб в нiй звучало чисте Боже Слово,
I вкорiнялося в серцях людей глибоко.
Блажен ти, Симоне, ти – сину Йонин,
Христос – фундамент i основа Церкви,
Йому сердечнi вiддадуть поклони –
I християнська слава не померкне.
I хай iснує в свiтi версiя,
Що православiє кладе “нову” дорогу:
Ми знаємо, що рiдна нам еклесiя
Найкраща перед свiтом, перед Богом!
