Вимоги часу

Українське слово має звучати. Нам є про що поговорити між собою, і нам є що сказати світові. Безжальна війна травмує, змушує зануритися у власний світ болю й мовчати, бо жорстока реальність глибша у своєму трагізмі й близькості смерті, ніж можна висловити. Немає таких слів, які були б співмірні переживанню. Бо все навколо непевне, і ти нічого не можеш сказати з певністю.
Є час, коли єдине, на що вистачає сил, – мовчати. І тоді мовчання стає тією зброєю, яка допомагає бути – жити, боронитися, сподіватися. Таке мовчання стає особистісним актом поклоніння Богові, шляхи Якого на мить стають таємничими й до болю незрозумілими. Але цілюща благодать усе змінює! Повертається ясність, приходить розуміння, віра стверджує певність, а надія дає сили рухатися вперед.
Шляхи Господні стають зрозумілішими, біль змінюється на спокій у довірі. І тоді повертаються слова! І тоді ми знову говоримо, стверджуємо, аналізуємо. Тоді знову починаємо формувати завтрашній день. Тоді розум говорить прозою,
а серце відкривається в поезії. Життя та вимушене мовчання загострюють потребу в слові, а слово знову пробуджує волю до життя! Наше українське слово знову звучить у гармонії зі Словом!
На моє переконання, нове число Альманаху передає все різноманіття досвіду й переживань авторів, запрошує нас до діалогу, співпереживання та торування особистої й спільної дороги через війну до перемоги, справедливого миру
й життя в благодаті. Українське слово звучить як свідчення, як торжество життя, як прояв віри, надії та любові!

Бог обдарував кожну віруючу людину чудовими природними талантами та духовними дарами. Творець вклав у єство кожного з нас прагнення до вічного та цінного. Тому в світі існує так багато творчих і обдарованих християн. Їх вірші чи проза захоплюють і надихають, підіймають дух і мотивують до повноцінного життя.
Збірка цих творів може стати натхненням для кожного, хто шукає правдивий зміст життя та готовий служити для слави Всевишнього. Особливо важливо це в наші часи. У важкі для нашої країни дні поетичне слово, як оголений нерв, відчутно розкриває глибини людського серця. Бо в ньому – любов до рідної землі в часи лихоліття і вірність Боговi в часи випробовувань…
Часто слово авторів звучить як молитва. В коротких рядках розкривається душа людини, яка долає шлях з Богом, всупереч усім викликам сьогодення.
«З Ним і для Нього» – принцип тих, хто слідує за Господом. Християни в часи потрясіння і війни продовжують творити, писати і молитися. А перемога обов’язково прийде, бо Він переміг!

25 листопада 2004 року Наталя Дмитрук, сурдоперекладачка, працювала на Першому національному каналі (УТ-1). Розпочався ефір. Пані Наталя мала перекладати офіційний текст про результати президентських виборів… Але перестала слухати диктора, який говорив з великого екрану. В тойчас з маленького екрану знаками сурдоперекладу вона передала: «Звертаюся до всіх глухих в Україні. Наш президент – Віктор Ющенко. Не вірте результатам Центральної виборчої комісії. Вони все брешуть. І мені соромно, що я перекладаю вам цю брехню. Може, ще побачимося». Її вчинок став символом мужності та боротьби за правду.

Світ має «великий екран» соціальних медіа, стімінгових сервісів та постійно… бреше про сімʼю, гроші, славу, щастя, успіх, секс, красу, сенс життя. У Церкви немає стільки грошей та інших ресурсів, які має світ. Але навіть через «маленький екран» Церква має мужньо проголошувати правду з любовʼю! Вимоги часу не змінилися.

Коли світ отруює ненавистю, безнадією та аморальністю, Церква має продовжувати ділитися з людьми Звiсткою про ХРИСТА! Слово втіхи, надії, підбадьорення та настанови звучатиме через альманах «Вимоги часу». Тому, хто має вуха – хай почує!