Ольга Велиган
У безпробуднім безумі епоха,
В агонії своїх життєвих сил…
А в центрі Всесвіту стоїть Голгофа,
Щоб в центрі душ завжди був Божий Син!
Світлана Касянчик
В небесах відболить ностальгія,
В вічний дім приведе нас дорога.
В небесах наша збудеться мрія:
Ми в обличчя побачимо Бога.
Ярослав Велиган
Милостивий i праведний Бог –
Вiн грiхи нам усi прощає,
I немає у серцi тривог:
Кожну душу Бог бачить i знає.
Михайло Козубовський
У мовнім розмаїтті,
Де в слові – фарс і фарш,
Дай, Боже, зрозуміти,
Де правда, а де фальш.
Дмитро Довбуш
І поки ще не згасла свічка,
Надіє, нас не залиши!
Я знаю, осінь — просто звичка,
А небо — вічний стан душі.
Юрій Вавринюк
Розвію попіл розпачу й жалю —
Нехай він стане добривом для віри.
А сльози втрат у вдячність переллю,
Яку Господь дарує нам без міри.
Галина Гуменюк
Навчися брати висоти неба,
Смиренним серцем кріпись, молись.
На крила віри підняти треба
Того, хто впав десь чи зупинивсь.
Василь Мартинюк
Є в Неба слова гострії мечі.
Візьми — і йди за істину до бою.
У цій борні Сам Бог з тобою,
Змагайся — і ніколи не мовчи.
Володимир Сад
Відступися від серця, тривого!
День прийдешній хай буде ясним!
…Дуже страшно зустрітися з Богом,
Ще страшніш — не зустрітися з Ним…
Микола Мучинський
«Господи, не відмов нам у допомозі перемогти зло, поверни довгоочікуваний мир на нашу багатостраждальну землю! Допоможи нам відродитися з попелу і побудувати нову країну!»
Михайло Черенков
«Патріотизм як любов до батьківщини включає і конкретних людей, і місце проживання, і культурний аспект, і характер народу, і питання віри, і бачення майбутнього».
Олександр Богун
…Та без сирен в нас будуть ранки,
Бо наша сила – це не танки,
Не “Байрактари” й “Джевеліни”,
А в Бозі – сила України!
Ольга Міцевська
Красиве серце — завжди молоде.
Душа красива — завжди невмируща.
І хоч назустріч дневі плине день,
Відважно посміхайтесь у грядуще.
Петро Романюк
Псалом подяки не змовкає,
Хоч вже і сутінки снують.
Молитва з Господом єднає,
Бо віра в Бога – моя суть.
Олександр Савченко
І бодай попаду в лабіринт катастроф,
Тільки й там не знесилить тривога.
Бо зі мною великий Спаситель мій — Бог,
Бо великий я в величі Бога.
Ярослав Борсук
“Я все проаналізував і зважив. Хочу сказати, що найрадіснішим і найщасливішим днем був день мого покаяння…”
Ширинай Досова
“Христос воскресив Лазаря, проте камінь від печери мали відвалити ті, що стояли поруч. Роби від душі, що можеш, а Бог примножить і найменший внесок”.
Юрій Сiпко
“Щоб почути Божий голос, потрібно приглушити свій, і, висловивши своє безмiрне захоплення Його любов’ю та благодаттю, змовкнути у благоговійному трепеті…”
Свiтлана Iотко
Молюсь за тебе, Україно,
Із болем в серці сподіваюсь,
Що перемога прийде, вірю –
Надія марно не згасає.
Ірина Кархут
“Будемо ж і ми тими, хто помічає біль інших, хто готовий приносити до престолу благодаті прохання за людей, яким необхідна милiсть від Всевишнього”.
Ольга Велиган
У безпробуднім безумі епоха,
В агонії своїх життєвих сил…
А в центрі Всесвіту стоїть Голгофа,
Щоб в центрі душ завжди був Божий Син!
Ольга Велиган – автор поeтичних збiрок “Мить, як вiчнiсть”, “Голгофа”, “Причастя”, “Прозрiння” та книги “Небеса”, куди увiйшли вiршi рiзних рокiв росiйською та українською мовами. Це роздуми про змiст життя, про велич i милостi нашого Господа, про вiчнiсть в Небесах, яку дарує Спаситель усiм, хто полюбив Його.
У 1992 роцi Ольга Велиган прийняла водне хрещення по вiрi. До 2000 року разом з дочкою Iриною вела телепрограму “Спочатку було Слово”, була старшим редактором Тернопiльського державного телебачення. Вона – лiтературний редактор журналу “Божий виноградник” Тихоокеанського Об’єднання євангельських християн-баптистiв.
Ольга – мати трьох дiтей. У неї шестеро внукiв. Живе в Сакраменто, Калiфорнiя, член Grace Avenue Bible Church.
Світлана Касянчик
В небесах відболить ностальгія,
В вічний дім приведе нас дорога.
В небесах наша збудеться мрія:
Ми в обличчя побачимо Бога.
Мої життєві дороги розпочалися у жовтні 1959 року у маленькому шахтарському містечку, Нововолинську. Місто було засноване у 1950 і росло у мене на очах.
Поезію я полюбила з дитинства. Це, напевно, від батька. Пам’ятаю, ще малою я декламувала вірші у церкві. Взагалі, поезія була тісно вплетена у ритуали богослужіння того часу, поряд з проповідями і співом.
Моєю першою пробою пера став вірш про Вірменію, який я написала у співарторстві з батьком. Це було шкільне домашнє завдання. Пам’ятаю, з яким натхненням декламувала:
Вірменія славна моя,
Твоє поле в бавовнику біле.
І краса твоя дуже ясна,
Бо всі люди беруться до діла.
Пізніше, коли ввійшла у пору юності, я почала писати вірші на духовні теми, вірші-роздуми про життя і весільні вірші. На жаль, зошит з моїми першими віршами не зберігся. Тільки декілька віршів із того зошита пішли у самостійне життя. Історією одного з них хочу поділитися.
В юності у мене були друзі-музиканти, що створили музичний гурт, який називався просто — “Армійці”. Одного разу, перед весіллям Віктора і Світлани Матушевських, вони вивчили новий марш і попросили мене написати коротенький вірш-запрошення молодятам. Ми тоді сиділи на “сигравці” у хаті одного з музикантів. За відкритим вікном буяв травень 1980 року. Через дорогу від вікна, у дворі сусідів готувалися до весілля і було чути передвесільну метушню. Переді мною з’явився аркуш паперу, ручка. За пів-години, я написала коротенький віршик:
Заходьте, любі молодята!
У вас сьогодні гарне свято.
Союз сердець скріпивши словом,
Наблизили майбутнє нове.
Ви поєднали нині руки,
Щоб щастя двоїлось, а муки
Ділились порівну на двох.
Хай вам поможе в цьому Бог.
А синє небо так ясніє!
За вас природа вся радіє!
І повняться простори співом,
Щоб ви завжди жили щасливо.
Погляньте, як гостей багато
Зібралося, щоб вас вітати.
Заходьте, любі молодята,
Розпочинайте своє свято.
Оскільки до весілля залишалося декілька днів, я віддала вірша друзям у такому “сирому” вигляді і надіялась допрацювати його після весілля.
Але після весілля уже було пізно. Вірш розійшовся Україною… Я часто жартую з цього приводу: випустила невмите дитя на хвильку на вулицю, а воно вирвалось з-під контролю і пішло гуляти між люди. Цей випадок послужив мені гарним уроком: зараз я намагаюся шліфувати вірші перед тим, як ділитися ними з іншими.
У 1991 році ми з чоловіком і дітьми переїхали на постійне проживання у Сакраменто, де й живемо до цього часу. Надіюся, що читачам буде цікаво познайомитися з моєю творчістю і ми разом зможемо прославити Творця, що дав нам таке велике багатство: Слово.
Ярослав Велиган
Милостивий i праведний Бог –
Вiн грiхи нам усi прощає,
I немає у серцi тривог:
Кожну душу Бог бачить i знає.
Ярослав Миколайович Велиган народився 28 липня 1935 року в Бучацькому районi Тернопiльської областi.
У 1975 роцi закiнчив факультет журналiстики Львiвського державного унiверситету iм. I. Я. Франка.
У 1992-му покаявся у церквi євангельських християн-баптистiв i прийняв водне хрещення по вiрi. Служив Боговi своїми талантами: спiвав у церковному хорi, читав вiршi. У рiзнi роки поезiю Ярослава друкували журнали «Україна», «Дзвiн», «Ранок». Як християнський журналiст працював у газетi «Благовiст», редагував журнал “Євангельський голос», книжку проповiдника Степана Бiлака «Проповiдi Посланця правди», Федора Рощенюка «Євангельський рух на Тернопiльщинi». Був редактором журналу «Христианский мир» та радiоведучим програми «Свiтло для свiту» на Тернопiльському обласному радiо. Його статтi та поезiю друкували мiсцевi газети та журнали в Сакраменто – «Слово и дело», «Диаспора», «Погляд».
У 2005 роцi Ярослав Велиган переїхав на постiйне мiсце проживання до США.
У 2019-му побачила свiт спiльна збiрка поезiї “Прозрiння» подружжя Ярослава та Ольги Велиган. На слова брата Ярослава написано декiлька пiсень, якi прославляють Господа (автори мелодiй Юрiй Гелетюк та Мiра Велиган).
22 жовтня 2021 року на 87-му роцi Господь покликав Ярослава Велигана у небеснi оселi.
Михайло Козубовський
У мовнім розмаїтті,
Де в слові – фарс і фарш,
Дай, Боже, зрозуміти,
Де правда, а де фальш.
Михайло Козубовський живе в мiстi Київ, Україна. Вiршi почав писати в юностi. Першi уроки поетичної майстерностi отримав у лiтературнiй студiї при Спілцi письменникiв України, тодi ж з’явились i першi публiкацiї. Потiм було навчання у Київському державному унiверситетi iм. Т.Г. Шевченко на факультетi журналiстики.
Був членом робочої поетичної групи при музичному вiддiлi ВСЄХБ, завданням якої була робота над текстами для музичних творiв, а також пiдготовка до видання першої поетичної збiрки «Християнська лiра», до якої увiйшли i вiршi автора. Друкувався в журналi «Братський вiсник».
У 1989 роцi стояв бiля витокiв газети Союзу ЄХБ України «Християнське життя», яку i редагував протягом семи рокiв. Пiсля перетворення газети в журнал «Євангельська нива» був редактором журналу до 2012 року. Потiм працював над серiєю книг «Проповiдуй Слово». Протягом тривалого творчого перiоду був редактором багатьох християнських видань.
Член Спілки журналістів України.
Багато вiршiв автора покладено на музику.
Дмитро Довбуш
І поки ще не згасла свічка,
Надіє, нас не залиши!
Я знаю, осінь — просто звичка,
А небо — вічний стан душі.
Дмитро Довбуш народився 1987 року в місті Луцьку в сім’ї робітників. Після школи закінчив філологічний факультет університету ім. Лесі Українки. Сьогодні працює кореспондентом журналу «Благовісник» та газети «Голос надії». За віросповіданням — протестант.
Перший вірш написав ще в дошкільному віці. Під час навчання у школі та університеті писемна творчість була чимось на зразок хобі. Серйозніше почав ставитися до поезії, познайомившись з творчим колективом журналу «Благовісник» та студією «Слово».
Твори друкувалися у збірці «Осоння віри», а також вищезгаданих духовних виданнях. Веде поетичний блог «Територія слова».
Юрій Вавринюк
Розвію попіл розпачу й жалю —
Нехай він стане добривом для віри.
А сльози втрат у вдячність переллю,
Яку Господь дарує нам без міри.
Галина Гуменюк
Навчися брати висоти неба,
Смиренним серцем кріпись, молись.
На крила віри підняти треба
Того, хто впав десь чи зупинивсь.
Галина Гуменюк народилася в селі Заставне Іваничівського району на Волині. Cпочатку закінчила Сокальське ПТУ, а потім факультет живопису і графіки Московського заочного народного університету мистецтв. Працювала художником-оформлювачем в одному з підрозділів тресту «Волиньбуд» та в Прилуцькій середній школі.
Писати почала зі шкільних років.
Друкувала свої вірші в газеті «Голос надії», журналі «Волинь християнська» та в колективному збірнику «Осоння віри».
Живе в Сакраменто, член церкви «Вiфезда».
Василь Мартинюк
Є в Неба слова гострії мечі.
Візьми — і йди за істину до бою.
У цій борні Сам Бог з тобою,
Змагайся — і ніколи не мовчи.
Василь Мартинюк народився 16 січня 1966 в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області в селянській родині.
Здобув вищу освіту в Луцькому педінституті на філологічному факультеті.
Член Спілки християнських письменників України.
Кандидат філологічних наук.
Одружений. Батько шістьох дітей.
Автор збірки віршів «Оновлення серця» (2004).
Володимир Сад
Відступися від серця, тривого!
День прийдешній хай буде ясним!
…Дуже страшно зустрітися з Богом,
Ще страшніш — не зустрітися з Ним…
Володимир Сад народився 1 січня 1956 року в с. Великі Телковичі, що на Рівненщині. Навчався в Рівненському державному музичному училищі, у Рівненському біблійному інституті.
Виконує служіння пастора в Церкві «Світло життя» с. Підгайці, що біля Луцька.
Одружений. Разом із дружиною Любов’ю виховали дев’ятеро дітей.
Автор трьох поетичних збірок: «Мого серця скрижаль» (2007), «Літо моєї осені» (2012) та «Погляд» (2020).
Микола Мучинський
«Господи, не відмов нам у допомозі перемогти зло, поверни довгоочікуваний мир на нашу багатостраждальну землю! Допоможи нам відродитися з попелу і побудувати нову країну!»
Микола Мучинський народився 2 січня 1961 року в с. Гніздичне на Тернопільщинi.
У 1984 році закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут. Працював начальником планово-економічного відділу ліспромгоспу, економістом, а згодом – головним бухгалтером колгоспу та тепличного господарства; пізніше – старшим бухгалтером продовольчої бази та головним бухгалтером і завмагом приватної фірми.
У 1999 році покаявся і прийняв святе по вірі водне хрещення. Тодi ж почав писати дитячі твори, якi були опублікуванi у колективних збірниках: «Казки Різдвяного Ангела», «Великоднє диво», «Сніжокрилі Янголи», «Перед Божими яслами», «Казки Божого саду», «Зимові історії для дітей», серії «Християнська читанка» – Зимова, Весняна, Літня та Осіння книжки, у Хрестоматії вихователя ДНЗ Сфера життєдіяльності «Природа».
Малу прозу друкували у колективних збірниках «Місіонер 2016», «Місіонер 2018», «Миссионер 2020» і християнських журналах «Вісник Правди», «Голос Істини», «Божий виноградник», «Благовісник», «Благовісник Галичини», «Любов’ю і молитвою», «Волині християнській», дитячих журналах «Ангелятко», «Ангеляткова наука», «Живе джерельце», інтернет-виданнях, поезію – в «Альманасi християнської поезії Галичини».
Микола Мучинський – один із переможців Літературного конкурсу ім. Джона Буньяна 2017 та 2019 років, відповідно збірка «Гіркі сливи» та «Крізь сумніви». Aвтор збірки християнських оповідань «Слід» (2018 р.)
На даний час працює головним бухгалтером в ОСББ та Євангельській Церкві Ісуса Христа. Maє дві доньки: Ірину та Юлю, а також внучку Амелію.
Михайло Черенков
«Патріотизм як любов до батьківщини включає і конкретних людей, і місце проживання, і культурний аспект, і характер народу, і питання віри, і бачення майбутнього»
Михайло Черенков – проповідник, викладач, пастор Церкви “Відродження” (м. Ванкувер, штат Вашингтон). Автор книг і багатьох статей про суспільну позицію євангельських церков та актуальні питання християнського світогляду.
Виріс на Донеччині у багатодітній родині.
Впродовж двадцяти років відповідав за координацію місіонерських та благодійних проектів у пострадянських країнах. Доктор філософських наук.
Батько чотирьох веселих дівчат.
Олександр Богун
…Та без сирен в нас будуть ранки,
Бо наша сила – це не танки,
Не “Байрактари” й “Джевеліни”,
А в Бозі – сила України!
Олександр Богун народився 20 червня 1991 року в місті Бердичів на Житомирщині.
З 2009 року – член помісної церкви євангельських християн-баптистів.
У 2011 закінчив Бердичівський коледж промисловості, економіки та права. Вищу освіту (ступінь магістра) здобув у НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського. На даний момент працює інженером з підготовки виробництва на ТОВ «Костал Україна».
Попри технічну освіту, вже багато років пише вірші та поеми, у яких намагається висловити любов до Бога і до своєї Батьківщини.
Ольга Міцевська
Красиве серце — завжди молоде.
Душа красива — завжди невмируща.
І хоч назустріч дневі плине день,
Відважно посміхайтесь у грядуще.
Ольга Мiцевська народилася у м. Устилузі, що на Волині.
У 1994-1998 роках навчалася у Володимир-Волинському педагогічному училищі та у Волинському державному університеті (нині Східно-Європейський національний універститет).
Друкувалася у журналі “Благовісник”, у колективних збірниках.
Член Спілки християнських письменників України. Проживає у Луцьку.
Працює журналістом у журналі “Благовісник”.
Петро Романюк
Псалом подяки не змовкає,
Хоч вже і сутінки снують.
Молитва з Господом єднає,
Бо віра в Бога – моя суть.
Петро Романюк народився 7 травня 1948 року в с. Муравиця Рівненської області. Здобув фінансову освіту.
Батько двох дітей.
Автор збірки віршів “Голгофа” (2009) та поеми “Малинська трагедія”, яка вийшла окремою книжкою (2018).
Олександр Савченко
І бодай попаду в лабіринт катастроф,
Тільки й там не знесилить тривога.
Бо зі мною великий Спаситель мій — Бог,
Бо великий я в величі Бога.
Олександр Савченко народився в 1952 році в Маріуполі. 3 1969 по 1975 роки навчався в Ленінградському медичному інституті (тепер Петербурзька медична академія). Після закінчення інституту працював викладачем і водночас старшим ординатором, а потім завідувачем відділення в Гатчинській центральній районній лікарні Ленінградської області. Одночасно Олександр Петрович звершував служіння проповідника в Ленінградській церкві (до речі, в той час це була єдина церква на всю Ленінградську область).
Згадуючи своє дитинство, він говорить: «Я з дитинства віруючий. За це я вдячний батькам, які вкладали в мене віру ще від грудей матері».
Дитяча психоневрологія – вузька спеціальність Олександра Петровича, але більшу частину життя він працював в спеціалізованій бригаді швидкої допомоги у Маріуполі.
3 1994 року він залишив медицину в зв’язку з тим, що став директором християнського видавництва «Світильник» та директором міжнародної громадської організації, яка працює у 35 країнах світу і займається наданням допомоги сиротам, хворим на проказу, інвалідам.
Олександр Савченко одружений, має 6 дітей: 4 синів і 2 дочок, 10 внукiв, 2 правнучок. Дружина – Тетяна Iванiвна – вірна помічниця у всіх справах, якими займається чоловік.
Олександр Савченко – лiкар, доктор богослiв’я, пастор церкви «Пристань спасения» (у якiй служив з 1980 р.) Вiн – поeт i письменник, автор бестселлерiв «Бриллианты мысли», «Спутник христианского врача», «Сокровища премудрости и ведения», «Жемчужины опыта», багатьох збiрок вiршiв та оповiдань.
У зв’язку з вiйною в Українi був вимушений разом iз дружиною i всiєю церковною громадою тiкати з-пiд вогню iз окупованого Росiєю Марiуполя до кордону з Польщею. Зараз живе у дiтей в Америцi (Спокен, штат Вашiнгтон).
Ярослав Борсук
“Я все проаналізував і зважив. Хочу сказати, що найрадіснішим і найщасливішим днем був день мого покаяння…”
Ярослав Борсук народився пiд час вiйни 1 липня 1941 року в сiм’ї пастора Володимира Борсука.
У 1965 роцi увiрував i прийняв водне хрещення.
Через два роки одружився iз Марiєю. Разом виховали шестеро дiтей.
З 1978 по 2000 роки був пастором Бориславської церкви євангельських християн- баптистiв (Львiвська область, Україна).
З 1990 року виконував служіння заступника обласного пресвiтера, а з 1997 до 2000-го був вiдповiдальним за молитовне служiння в баптистських церквах України.
У липнi 2000 року переїхав разом iз сiм’єю до США у мiсто Сакраменто.
У 2001 роцi був обраний пастором української церкви «Джерело життя» у Сакраменто, а з 2006-го – заступником голови Захiдного Об’єднання українських церков Євангельських християн-баптистiв.
Фрагменти iз книги «Реальні життєві приклади» – багаторічна праця Ярослава Борсука. Ці повчальнi живі приклади, зібрані автором, ілюструють, як діє Господь, як жити християнинові, щоб догоджати Боговi. Автор бажає послужити цією книгою для спасiння грішників, зміцнення і зростання у вірі християн, допомогти молодим проповідникам, організаторам молитовного служіння та розбору Біблії.
Ширинай Досова
“Христос воскресив Лазаря, проте камінь від печери мали відвалити ті, що стояли поруч. Роби від душі, що можеш, а Бог примножить і найменший внесок”.
Ширинай Досова народилася в Південному Казахстані у 1957 році, в мусульманській сім’ї, але вже 45 років живе у Москві.
За фахом – бухгалтер-економіст. Увірувала в Ісуса Христа завдяки людині, яка була засуджена за віру і провела в ув’язненнi 12 років.
Працює у місії «Світло на Сході» з 1987 року. Викладає в інституті індуктивного вивчення Біблії з 2000 року.
Автор книги «Моя вічна весна», яку перекладено сімома мовами. Статті та оповідання Ширинай Досової надруковано також у журналі «Віра i життя» та в «Міжнародній християнській газеті».
За безпосередньої участi Ширинай було утворено три церкви: у Москві (1991), в Узбекистані (1999) та в Казахстані (2005).
Юрій Сiпко
“Щоб почути Божий голос, потрібно приглушити свій, і, висловивши своє безмiрне захоплення Його любов’ю та благодаттю, змовкнути у благоговійному трепеті…”
Юрій Сiпко народився 28 лютого 1952 року у місті Тара Омської області четвертою дитиною у сім’ї пресвітера Церкви євангельських християн-баптистів.
У 16 років вступив до Омського будівельного технікуму. Через чотири роки після його закінчення був призваний до армії та проходив службу у внутрішніх військах у селищі Табага Якутської АРСР, де займався будівництвом охоронної системи місцевого табору. Після демобілізації оселився там разом із дружиною та дітьми, працюючи на місцевому лісокомбінаті.
У 1978 році разом із сім’єю повернувся до Києва і прийняв хрещення в баптистській церкві.
У 1981-1983 роках навчався на Заочних біблійних курсах ВСЄХБ. У 1984-му висвячений на дияконське, а у 1985-му — на пресвітерське служіння.
З 1987 року Юрій Сiпко – старший пресвітер по Омській і Тюменській областях.
У 1993 році був обраний заступником голови Російського Союзу євангельських християн-баптистів і разом із сім’єю переїхав до Москви.
20 березня 2002 року Юрій Сiпко був обраний на посаду голови Російського Союзу євангельських християн-баптистів, на якiй знаходився два терміни. 25 березня 2010 року під час 33 з’їзду РС ЄХБ відповідно до Статуту Союзу склав свої повноваження.
Автор книги “Голос волаючого” (2013).
Почесний доктор Санкт-Петербурзького християнського університету.
Одружений, має 11 дітей та 12 онуків.
Свiтлана Iотко
Молюсь за тебе, Україно,
Із болем в серці сподіваюсь,
Що перемога прийде, вірю –
Надія марно не згасає.
Свiтлана Iотко (Завгородня) народилася 24 листопада 1983 року в мiстi Днiпро, Україна.
Закiнчила економiчний факультет Будiвельної Академiї в Днiпрi, а також паралельно вивчала англiйську мову i телевiзiйну журналiстику.
В 17 рокiв Свiтлана прийняла свiдоме рiшення слiдувати за Христом.
Перша збiрка вiршiв «Я вільна» була видана в 2019 роцi.
Декiлька її вiршiв покладено на музику i стали пiснями.
У квiтнi 2021 року разом з чоловiком Святославом i трьома дiтьми Свiтлана переїхала в США, у мiсто Сакраменто, де розпочала мотивацiйну програму «Гарнi люди» на мiсцевому радiо.
У 2022 р. поезія Свiтлани була надрукована в альманасi «Новi часи».
Ірина Кархут
“Будемо ж і ми тими, хто помічає біль інших, хто готовий приносити до престолу благодаті прохання за людей, яким необхідна милiсть від Всевишнього”.
Ірина Кархут навернулася до Господа у дев’ятнадцять років. Закінчила факультет журналістики Львівського державного університету iм. I. Я. Франка. Багато років працювала журналістом на Тернопільському державному телебаченні.
У 2002 році разом із сім’єю іммігрувала до США (Сакраменто, Каліфорнія). Член Grace Avenue Bible Church у Сакраменто.
Автор християнських телевізійних програм «Спочатку було Слово», «Дiм, збудований Мудрістю», численних публікацій, християнських радіо- та телепередач про героїв віри. Творчий сайт: http://www.heroes-of-faith.com
Ірина любить поезію i пише вірші для Божої слави. Член редколегії та постійна ведуча рубрики “Місія сьогодні” у журналі “Божий виноградник” Тихоокенського Об’єднання євангельських християн-баптистів. У 2022 р. поезія Ірини була надрукована в альманасі “Нові Часи”.
Разом із чоловіком Михайлом виховали двох дітей.