Пожертвування
Ми, люди, всі приходимо в цей світ
Як перший спалах сонця на світанні
Христос воскрес! Рaдійте люди!
Христова Церква – ось, де сила
Живем ми з вами у той час
Брати та сестри, як чудово
Багато різних мов на світі
***
Хвала і подяка Ісусу Христу
За милість, яку Він щодня нам дарує,
За те, що молитву живу і просту
Молитву дітей рідний Батько наш чує.
Буває, що серце до Бога кричить,
Буває ж молитва у тихім мовчанні,
Буває коротка, швидка, наче мить,
Буває повільна у довгім чеканні.
Молитва багата не пишністю слів,
Молитва – не фрази, підібрані вдало,
Молитва десь схожа на пісню та спів,
Де тексту одного лиш буде замало.
Молитва – це серця далекий політ
В хвилину щасливу і в миті печалі,
Вона залишає наш простір і світ
І легко летить у Небеснії далі.
Буває, здається, що Небо мовчить,
Крім власного голосу й слова не чути.
Молитва ж до Бога завжди долетить,
Ніщо не зуміє її завернути.
Молитва до Неба – надійний місток,
Який пролягає над морем спокус,
Коли ми по ньому зробимо крок –
Назустріч нам завжди вийде Ісус.
***
О любий краю мій, рідненька Україно,
Тобі Господь нелегку долю дав,
Моя старажденна, мила Батьківщино,
Тебе одну у горі Бог не залишав.
Від вибухів страшних не раз земля палала,
Світанки твої мирні кров’ю обливались,
Під танками ворожими ти змучена стогнала,
Та Божі сильні руки з тобою залишались.
Колосся стигле, наче золото, в полях
Ворожі армiї чоботями топтали,
А за своїх синочків, полеглих у боях,
Вкраїнські матері всi сльози проливали.
Ось соловейка спів квітучою весною
Змінили скреготом безжальні автомати,
А хлопчики, що бігали веселою юрбою,
Не повернуться вже до батьківської хати.
Та українська мати, що не спить ночами,
В віконце споглядає в марному чеканні,
Їй спогади страшні наспівують сичами
Про розстріли недавні взимку на майдані.
І те село, яке колись життям буяло,
Садами пишними втішало любо зір,
Тепер безлюдним, ніби мертвим, стало,
Хатинки градами вщент знищив звір.
Така вже доля в нашого народу –
Ми платимо таку страшну ціну
За прагнення здобути волю і свободу
Та просим: “Милий Боже, зупини війну!”
Бо все навкруг залежить від Твоєї волі,
Ми дякуєм за милість, яку Ти послав.
Та просимо: “Дай кращої для України долі,
Хоч краще буде так, як Ти сказав.
Тому дай сили вірно йти вслід за Тобою
І наш важкий тягар допомагай нести.
Чи знову прийде мир, чи житимем з війною,
Та головне – дай сил спасіння досягти.
***
Життя – це шлях тяжкий та невідомий,
Всі люди в пошуках примарної мети.
Так, власним его кожен з нас рухомий,
Проклав свій шлях, не знаючи, куди.
Бо праця вся, досягнення, старання,
Усе, в що вклали ми здоров’я та літа,
Усе життя – це вітру лиш хапання
І все земне – це біль та марнота.
А дух так томиться, спочинку не знаходить,
Бо все чуже для нього на землі.
Дух прагне Бога, а життя проходить,
Лишаючи iз часом зморшки на чолі.
Так важко йти і знемагають ноги,
До крові зраненні об гострі камінці,
Життя шматує тіло до знемоги
І вже, здається, віддасиш кінці.
Душа поранена, невільна пташко,
Так має бути у останній час.
Хіба лиш нам у цьому світі важко?
Чи мало хто терпів страждань до нас?
Але ж ми терпим те, що заслужили
І навіть менше, ніж би мало бути,
Бо скільки зла ми, люди, учинили
І вирок нам жахливо геть збагнути.
А Бог страждав, як ми, в людському тілі,
Хоч аж ніяк не заслужив Він це,
А люди знахабніли в грішному свавіллі,
Святому Боговi плювали у лице.
Нам важко осягнути те жахіття,
Що в Гефсiманії Ісус переживав:
Він був самотній і лиш трав суцвіття
Легенький вітер ніжно колихав.
Усе, як завжди, – нічка тепла, тиха,
У небі ясно мерехтять зірки.
І учні сплять, не відчувають лиха,
В саду співають пісні пташечки.
Ісус Христос, що не вчинив лихого,
Один залишився на цілий світ
І молиться в сльозах Він до Отця Святого –
I з крапельками крові змішався Його піт.
За людство Він готовий був померти,
Та знав, що згіркла Чаша ця,
Було б простіше з пам’яті все стерти,
В сльозах полегшення благав Він у Отця.
І хто б підтримав в цю важку хвилину?!
Він знав, що не мине страшних страждань,
А час так невблаганно i невпинно
Наблизив суд. Наблизилась бiда.
А учнi спали. Лиш Отець Святий
У час важкий пiдтримав i розрадив,
Хвилини болю, найгострiших почуттiв
Долали гори пiдлостi i зради.
А на хрестi, коли Отець залишив,
З грiхами нашими важкими, наче камiнь,
Вiн добровiльно помирав у тишi –
Його любов пiднялась над вiками.
Великий Бог покірно прийняв муки, –
Творця нікчемні люди розiп’яли,
Пробили цвяхами святі невинні руки,
Які весь світ так ніжно обіймали.
А ми – невдячні, грішні самолюби –
На власну долю нарікаємо не раз,
Ламаєм руки, в розпачі кусаєм губи
І думаєм: напевно, Бог залишив нас.
Та Бог ніколи нас не полишає,
Він завжди поруч, де б ми не були,
Вiн щиро нам у горі співчуває,
Хоч саме ми Його і розп’яли.
Він любить нас, хоч ми наносим рани,
Плюємо знову у Лице Святе,
Будуємо сміливо на майбутнє плани,
Та все земне марнотне і пусте.
Лиш Бог – це Істина, яку шукають люди,
Мета життя та здійснення всіх мрій,
Пробач, Христе! Без Тебе я – нікуди,
Ти мій Господь і Ти Спаситель мій!
***
Ми у Христі одна родина,
Міцна, велика, неділима
І жодних сумнівів немає:
Любов – це те, що нас єднає.
Світ теж говорить про любов,
Вона – основа всіх основ,
Так можна інколи почути:
Любов Господню не збагнути.
Любов залишить добрий слід,
Любов врятує увесь світ,
Про неї у піснях співають,
Поеми і вірші складають.
Готові проливати кров…
Та світ відкинув ту Любов,
Яка до нас з Небес зійшла,
Любов спотворена була.
І, прикриваючись, любов’ю,
Світ омиває руки кров’ю,
Хоч скрізь злоба і гріх панують,
Та всі любові потребують.
Всі хочуть, щоб любов текла,
Вона ж суха, без джерела.
Струмок любові геть засох,
Бо джерело Любові – Бог.
Тому, о Церкво дорогенька,
Ми кожен – крапелька маленька
Любові тої океану
Серед розпусти та обману.
Ми мусим з вами знов і знов
Христову розливать любов.
І грішний світ нехай пізнає
Любов, що Божа Церква має,
Хай ця любов залишить слід
Такий, щоб бачив цілий світ.
Яке це щастя – з Богом жити,
Коли уміємо любити!
***
О люба ненько Україна,
Ти вже втомилась від війни.
Та буде мир ще неодмінно
І будуть в нас спокійні сни.
Хоч зараз шириться тривога,
Та ворог нас вже не здолає.
І хто надіється на Бога –
У свому серці спокій має.
Війни не хочем ми із вами
Та точно запевняю вас:
Якщо Господь наш буде з нами –
Ніхто не встоїть проти нас.
***
Я вірю в те, що є любов –
Той скарб який усі шукають,
Христос пролив за людство кров,
А люди досі ще не знають,
Що щастя сховане у Бога
І в серце мир лиш Він дає,
З Христом легка земна дорога,
Лиш гріх проблем нам завдає.
Людина все життя шукає
Того, чого їй не знайти,
Бо щастя в світі цім немає –
Ми бачим лиш його сліди,
Які, немов міраж, зникають,
Коли наблизишся до них,
Під тягарями всі зітхають –
З віками стогін той не стих.
А лиш гучніше все лунає
Тривожним криком журавля,
Який летіти сил немає,
Забувши, де його земля.
Дарма шукають щастя люди,
Що полюбили гріх та зло,
Цей шлях веде людей в нікуди,
Що зараз є, те вже було.
Ніщо земне людей не тішить,
Всім людям важко на душі,
Лише Христос Один потішить,
Обнявши лагідно в тиші
Слабку, нікчемну грішну душу,
Що шлях проклала в нікуди,
Бог з моря легко робить сушу,
А із пустель – струмки води.
І Він лиш може щастя дати,
Теплом наповнити життя,
Але нам легше всім обрати
Не Божу святість, а сміття.
Той бруд, що світ нам пропонує, –
Фальшиве щастя без Творця,
Душа ж ніколи не відчує
Добра й спокою без Отця.
Без Батька Рідного, Святого,
Що всіх нас любить попри все.
За нас віддав Він Сина Свого,
Який тепер наш гріх несе.
В Ісусі щастя, тільки в Ньому
Є те, чого так прагнуть люди,
Бо з серця Бог лиш зніме втому
І біль з душі, що тисне груди.
Я вірю в те, що є Любов,
Яка важкий тягар знімає,
Що лиш Христа невинна кров
Усі провини омиває.
І в цьому щастя все моє,
Хоч часто томлюся в журбі,
Та вірю, Боже, що Ти є,
Дай сили вірним буть Тобі!
***
Нам важко з вами зрозуміти,
Чому війна і гинуть діти?
Чому в наш край благословенний
Вліз окупант, мов звір скажений?
І хоч народ наш не здається
І наше військо мужньо б’ється,
Та стогне й плаче Україна
Навколо сльози, біль, руїна.
І на багато поколінь
В серцях розбомблений Ірпінь.
Розстріляні з ракет і танка
Гостомель, Буча, Бородянка.
Багато мирних міст та сіл
Попали в нелюдський уділ.
Убиті дітки, тата, мами, –
Це біль наш i це наші рани,
На серці смуток і журба,
Як ворог знищує хліба.
Горять будинки і поля,
У вирвах змучена земля,
Тому ми молимось до Бога,
Щоби настала перемога.
Лиш з Богом ми здолаєм горе
І повернем Азовське море,
І пісню заспіваєм Спасу
На землях звільнених Донбасу.
Підхопить пісню в унісон
Від ката звільнений Херсон.
І не горітиме вже збіжжя
В портах Одеси й Запоріжжя.
I без сирен в нас будуть ранки,
Бо наша сила – це не танки,
Не “Байрактари” й “Джевеліни”, –
А в Бозі сила України!
***
Ми, люди, всі приходимо в цей світ
І, як би не було, лишаємо свій слід,
Земним шляхом блукаючи, проходимо дороги,
В яких переплелись і радощі, й тривоги.
Щасливі зустрічі та іскорки прощання,
Усмішки радісні та болісні зітхання,
Криві стежинки та прямі дороги,
А на спині тягар, що тисне ноги.
І сонця поміж хмар не варто й сподіватись
У час, коли ти падаєш та важко вже піднятись.
Туман навколо або вітер завиває,
А гріх на серце каменем лягає.
Бо так підступно цей сучасний світ
Сховав від людства Божий Заповіт,
Красою манять безлічі доріг,
Та лиш одна – туди, де Батьківський Поріг.
У Дім Отця, де прощені в Ісусі
Брати та сестри у Святому Дусі.
З Єдиним Богом любляча Родина,
Бо бiля ніг Христа знайде собі людина
Те справжнє щастя, втрачену любов,
Бо ще ніхто без Бога щастя не знайшов,
А від гріхів душа у кожного зітхає
І з нетерпінням так вона чекає,
Коли впаде із плеч важка провина,
Під тягарем якої згорбилась людина,
Тягар той скинути, що душу так гнітив,
Знайти той слід, що в темряві згубив.
Та час все плине і йому байдуже,
Де ми знаходимось, мій любий друже,
Бо день до вечора вже хилиться поспішно
І лиш в Батьківськім Домі із Христом затишно.
***
Як перший спалах сонця на світанні,
Мов перекати грому – лише мить,
Як вранці гаснуть зіроньки останні –
Так само швидко і життя летить.
Мов листячко осіннє, що вітерець зриває
З дерев багряних в пишному саду –
Так листопадом днів життя кружляє,
Роки щодень пришвидшують ходу.
І як сніжинки срібні тануть на долоні –
Так гублять слід свій молоді літа,
Галопом мчать, неначе дикі коні,
Журавликом за обрій юність відліта.
Роки летять собі і їх не зупинити,
А що було колись, назад не повернеш.
І те, що за життя зумів ти насадити –
Те з поля свого пiд час жнив збереш.
І хоч на серці рани час таки лікує,
Взамін нам зморшками проорює чоло,
Ще й пензликом на скронях сивину малює,
Стираючи із пам’яті те, що колись було.
Життя, мов човник у бурхливім морі,
Цей плин років не раз журбу навіє,
Бо все пройде і згаснуть в небі зорі,
Та хай душа ніколи не старіє!
***
Христос воскрес! Рaдійте люди!
Весняні радісні етюди
Про це нагадують усюди!
О Церква Господа Ісуса,
Навколо нас гріхи, спокуси!
Хоч сум весь простір наповняє,
Та нині серце хай співає!
Хай звеселяє всіх новина
Про те, що немічна людина
З Творцем світів – одна родина,
Хоч ми й розп‘яли Його Сина!
В гріхах земна людська дорога,
Така широка та розлога
І по якій душа убога
Все далі й далі йде від Бога.
І ще від створення Землі
Людські всі вчинки надто злі,
А гріх, який подібний тлі,
Яка клубиться на гіллі,
Позбавив з Богом нас єднання,
З Яким ми мали спілкування.
Всі знали – буде покарання,
Та все ж підняли ми повстання!
Зухвалий бунт проти Отця!
Творіння зрадило Творця,
Сховалось від Його лиця,
Проникнув гріх в людські серця.
Лишив брудний, огидний слід,
А Бог святий – тому цей світ
Не може мати з Ним завіт,
А дні земні – це сльози й піт.
Наш гріх від нас Творця закрив
І кожен вибір цей зробив,
А Бог так дивно все створив,
Щоб рід людський щасливо жив
У бездоганній Божій славі,
Не змалювать її в уяві…
Але які ж ми всі лукаві!
Вважаєм, що ми завжди праві.
Що саме ми у центрi світу,
Що не даватимем ми звіту
За зречення вiд заповіту.
Та наче квітка пустоцвіту
Людськi бездумнi намагання
Пізнати світ, ціль існування
Без Бога – марна трата часу,
Якого в нас нема в запасi.
Час так без паніки, спокійно
Іде повз нас завжди, постійно,
Як не трудися енергійно –
Без Бога все це безнадійно!
Немає логіки і смислу
Життєву драму нашу стислу
Веслом писати по воді!
Вся цінність цвіту – у плодi,
А не в красивих квіточках!
Так само прожитих роках.
Без Бога, наче пустоцвіт
Та й скільки не прожито літ,
Хоч біля ніг лежить весь світ,
Який не був би гаманець,
Усім прийде колись кінець!
Гріх обернув світ шкереберть
І всіх людей чекає смерть!
На нас усіх лежить прокляття,
Але сестрички любі, браття,
Хай віра нам дає завзяття,
А у серцях горить багаття,
Нехай душа пісні співає,
Бо сили смерть уже не має!
Ущент розбитий сатана
І чаша випита до дна
За гріх людей Царем Христом,
Він битву переміг зi злом!
Хто вірить, той у день чудесний
З Отцем зустрінеться Небесним,
Дух владарює над тілесним,
Ісус воскрес і ми воскреснeм!
***
Христова Церква – ось, де сила,
Всі діти славного Творця,
Немов голубка, мають крила,
Щоб линуть в небо до Отця.
І хоч тривожна в Церкви доля
Серед темряви й зла століть,
Та непохитна Божа воля –
І Церква Господа стоїть.
Слізьми дорога Церкви вмита,
Кістками вкритий її шлях,
Та не була ніколи вбита,
Хоч помирала в таборах.
Від Колізею до ГУЛАГів
Святі залишили сліди,
Над ними сотні Божих стягів
Від Риму йшли до Воркути.
Їх зустрічали не фанфари,
Вінців лаврових не плели,
Вояки ж римські й комісари
В холодні камери вели.
Коли земля буяла в травах,
То до життя була жага
Й додому линули в уявах,
А навкруги – лише тайга.
Щемило серце, але мужньо
Там, за колючими дротами,
Пісні хвали співали дружно
Й пайком ділились із братами.
І хоч трагічний в Церкви шлях,
Та разом з тим – такий величний,
За всі страждання в небесах
Її чекає спокій вічний.
Та, поки Церква на землі,
Страждань ніяк не обминути,
Пекельні брами, сили злі
Її так прагнуть обманути.
Та в Церкви є дороговказ
І Дух Святий її веде.
Такого дару, що у нас,
Немає в світі більш ніде.
Тож, Церкво Божа, не вагайся,
Твій Наречений уже йде,
В вісон блискучий зодягайся,
Чекай Ісуса – Він гряде!
***
Живем ми з вами у той час,
Коли для кожного із нас
Потрібно дуже пильнувати
Та мати мудрість розібрати,
Що відбувається у світі
У двадцять першому столітті…
Переполошений весь світ
Через відомий всім ковід.
I запитання для людини,
Чи буде користь від вакцини?
І як знайти ті механізми,
Щоб зупинити катаклізми?
І що робити з потеплінням?
Немає меж людським умінням.
В усьому швидко йде прогрес,
Але в людей постійний стрес.
В період дивних технологій
І балачок, i демагогій
Все людство вабить та дорога,
Де більше его й менше Бога.
Під владу хочуть космос взяти,
А істини не хочуть знати.
Слова Писання їм смішні
І так живуть у метушні.
В гріхах своїх все тонуть далі
Серед тривоги та печалі.
А вихід в людства лиш один –
Ісус Христос – Господній Син.
Якщо ми з вами Божі діти,
То маєм чітко розуміти:
Для цього світу йде кінець,
А нас чекає Бог Отець.
І хоч багато так тривог,
Для нас надія – це наш Бог.
Хоч скрізь нечестя буревій,
Та нас провадить Дух Святий.
І від диявольських погроз
Наш вірний захист – це Христос!
Серед нечестя та спокус
Вся наша праведність – Ісус!
***
Брати та сестри, як чудово,
Що маємо ми Боже Слово!
І з нами Бог – це безперечно,
В Його присутності безпечно.
І нам ніхто не вчинить злого…
А от коли ми йдем від Нього,
Коли ми Бога залишаєм –
Єднання щирого не маєм.
Хоч з Богом відстань не далека,
Та там вже друзі небезпека,
Там темрява, марнотнiсть, бруд
І біля серця тут як тут
Базжальний ворог для усіх
Той споконвічний людський гріх –
Душа палає, як папірус.
Страшний вiн, як короновірус.
Тут не поможуть ані каски,
Ні вакцинація, ні маски,
Ані дотримання дистанцій,
Ні безліч різних операцій.
Не допоможе карантин –
Лікує лише Бог один.
Там на хресті вмирав Месія,
Щоб ця гріховна пандемія
Навіки знищена була –
І відступають сили зла.
Подяка й слава Тобі, Боже,
Що з рук Христа ніхто не зможе
Твоїх улюблених забрати.
Ми ж будем з вірою чекати
На зустріч там, в раю, з Тобою,
Хоч шлях наш сповнений журбою
І нависають пекла брами,
Та Церквi у небеснiм Храмi.
Даремно сiяти тривогу,
Коли життя належить Богу.
Всім важко жить, та не журіться,
В любові Божій звеселіться!
Хоч світ впада в переполох,
Та пам’ятаймо: з нами Бог!
Життя стежина непроста,
Та ми чекаємо Христа.
Не знемагаймо в час біди,
О наш Господь Ісус, ГРЯДИ!
***
Багато різних мов на світі
Та рідна мова в нас одна!
Неначе сад в веснянім цвіті
Духмяна й запашна вона!
Її ми маємо плекати,
Як майстер золото в печі,
Мов діаманти шліфувати
Всі речення й слова свої.
Отож, вивчаймо рідну мову!
Цей океан немає дна.
Візьмем собі це за основу,
Вона, як мати, в нас одна!
Любімо рідну Батьківщину!
Її ж не можна не любити,
Рідненьку нашу Україну –
І будемо щасливо жити!
