Свiтлана Iотко – поезія і проза
Молюсь за тебе, Україно,
Із болем в серці сподіваюсь,
Що перемога прийде, вірю –
Надія марно не згасає.
Ворота до раю
Боже, зроби мене тінню вночі –
Щоб дорогу знайти й підібрати ключі
До серця, де вікон i світла нема,
Панує там осінь, лютує зима!
Боротися з ангелом темряви вмію,
Одного благаю – залиш хоч надію
Та зброю любові i віри святої –
Кришталь крижаний відігріють долоні.
Щобільше пізнаю, що правил немає
Життєвої гри, то мій розум благає
Розширити обрій і скинути пута
І знищити все, що вливає отруту
У чашу життя
І веде в небуття.
Знайти я бажаю
Ворота до раю…
Надія на вічність –
Вона не вмирає.
Втрачена краса
Де те прекрасне, що існує
В долонях люблячих буття?
Померкле сонце щастя тьмарить,
За гранню всесвіту життя…
Краса блукає десь на волі,
Вмирає віра, а душа – пуста,
Чарівна сутність – вітру доля,
Чи є поза свідомістю мета?..
Існує в світі дух скорботи,
За гратами невілники живуть,
Для вбивець душ людських роботи
Немає майже, бо змертвіла суть…
Любов, шо неба досягає, –
Краса – отруєна була,
Смерть з радістю життя ковтає,
Несе у простір забуття…
Геть все че – хочу жити, гріх забути!
Лунає пісня серця знов –
І сонце сходить, хмари – наші пута –
Затьмарює краса, що названа – “любов”…
Україна
Коли я далеко, то серце лине
До тебе, люба моя Україно,
Не знала я, що можеш вплинуть
На мене ти так на чужині…
Люблю тебе, бо серце там зосталось,
Сумую марно, тільки сподіваюсь
Лелекою до тебе прилетіти,
Щоб знову разом ми могли радіти!
Побачить друзів, усміхнутись сонцю
І зазирнути у домівку, у віконце,
Поцілувати небо й обійняти знов,
Вдихнути аромат твій… Ти моя любов!
Розквітни в полум’ї i заревi свiтань!
Зроби народ наш, Боже, сильним,
Ти борони країну від атак,
Щоб дух не згас, а був би вільним!
Молюсь за тебе, Україно,
Із болем в серці сподіваюсь,
Що перемога прийде, вірю –
Надія марно не згасає.
Краплi дощу
Краплі дощу
Нагадають мені,
Що ти не зі мною –
Ти вдалечині…
Ти – все, що хочу
І це може значить,
Що більше плачу,
Коли я бачу
Краплі дощу…
Краплі дощу
Створені жити,
Краплі дощу
Не зупинити…
Вільно блукають
Краплі на волі,
Сонце теж плаче –
Така вже доля
Моя, тим паче:
Любити хмари
Любити землю –
Сріблясті краплі
Не втримає небо…
Краплі дощу –
Що є для тебе:
Біль або радість,
Сум або небо?..
Перемога над труднощами
Чи замислювалися ми колись над тим, куди йдемо і для чого живемо? Яка наша мета? Який кінцевий пункт призначення? І що буде далі – після того, як досягнемо мети?
Можливо, наше життя – як прогулянка казковим лісом у пошуках пригод та нових селфі, час захоплення красою Божого творіння. Можливо, наше життя – це школа, де щодня дізнаємося щось нове, удосконалюємося і де кожне випробування – це завдання, яке маємо вирішити, щоб перейти на новий рівень.
Можливо, наше життя – це швидкісний потяг, який мчить без зупинки від одного пункту до іншого, і лише яскраві картинки періодично миготять за вікном… Але все це минає.
Можливо, наше життя – це боксерський ринг і ми постійно відбиваємо удари. Іноді нападаємо… Але втома заважає перемогти…
Можливо, наше життя – як гонка, iспит на виживання, кожного дня ми боремося за можливість дихати та хоч якось існувати…
Можливо, ви живете сьогодні як у пеклі і щодня благаєте зупинити цi муки… Ви волаєте від болю, але у відповідь – тиша…
Можливо, ви думаєте, що Бог про вас забув… Але знайте: це не так. Він поруч, Він бачить усе і чує нас. Звернiмося до Нього. Помолiмося. Шукаймо. Не зупиняймося – і діймо! Частіше задаваймо собі запитання: “Навіщо?” І не здаваймося – ми переможемо!
Якщо у серці є мрія – будемо робити все, щоб її досягти! Пам’ятаймо: краще повільно йти, аніж стояти на місці. Та ніколи не біймося просити допомоги, адже написано: “Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам; бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а хто стукає відчинять йому” (Матвiя 7:7-8).
Пам’ятаймо: труднощі роблять нас сильнішими.