Зміст

Благовiщення Дiвi Марiї

Рiздвяна нiч

Народження Ісуса

Навернімось до Господа

Не знаю, чому

Душа

Моє кредо

Зайшов у храм

Піднесись душею

Псалом подяки

Споловіли ниви

Тобi, мiй Спасе

Молюся

Чи є у тебе доброта

Роки

Молитви

Розмова з Богом

Зрадливо-чорна душа

Шукаймо Бога

Пробудімось

Приходьмо у храм

Крізь щоденную бурю

Немало спокус

Псалом 48

Осiннi роздуми

Є край щасливий

Завмирали у небі зорі

Життя одне

Чи хочеш у той край

Ісусові страждання

Віруй

Чи завважуєш

Коли приходить втома

Відкупитель мій живий

Славний Спас наш

Рiздвяна зоря

Хвала Тобі, мій Спасе

Матусю

Молись, Україно!

Ранкове сонячне проміння

Боже лiто

Як передать любов

Зимовий етюд

Золотава осiнь

Не утомлюймось у молитвах

Нiчна iдилiя

Молитва

Підійди смиренно до Христа

Голгофо

Зимовий ескiз

Благовiщення Дiвi Марiї

Тихо так довкола і спокійно…
Линуть ніжні голоси пташок.
Діва у кутку схилилась мрійно…
Чути десь дитячий голосок.

На коліна схилена Марія
Із Творцем розмову завела.
Він – її опора і надія.
Лине Богу із душі хвала:

За насущний хліб, за світлі мрії,
За життя, яке Творець дає…
Радість повнить серденько Марії
За служіння Господу своє.

Помолилась Діва, тихо встала,
Із одежі витрусила пил…
Благодать святая наповняла,
Надихала і давала сил…

Раптом ангел Господа з’явився:
«Радуйся, Маріє!» – їй прорік,
Сяйвом неземним увесь світився:
Божа сутність він – не чоловік.

Від цих слів аж знітилась Марія,
Трепету душі немає меж.
«Незабаром ти народиш Сина,
І Його Ісусом ти назвеш». –

«Я ж бо ще не знала чоловіка», –
Голос наполохано бринить,
Затремтіли в дівчини повіки,
Мить – сльоза додолу побіжить. –

«То зійде Господній Дух на тебе,
Бо Дитя народиш ти Святе.
Говорю від Бога, не від себе,
То ж повір, Маріє, ти у це!» –

«Покоритись Богу я повинна,
Сказане хай сповниться усе!
Бог дарує світу Свого Сина,
Від гріхів Він люд увесь спасе».

Ангел відійшов, як і з’явився,
В роздумах Марію залишив.
Дух Маріїн Господу скорився.
Благодаттю Бог її сповив.

Покорилась волі Божій Діва
Тихо і покірно, мов дитя,
Щоб творив Отець багато дива
На землі й давав нове життя.

І раділо серденько Марії:
Вибрав Бог одну саме її,
Щоб здійснити давні людські мрії
Увійти в небеснії краї.

А сьогодні, друже, з плином часу
Чи ти не радієш з нею теж?
Бо ж вона творила й долю нашу…
Знай, що праці тій немає меж.

Світу дарував Отець Месію
Через святу Матір у той час…
Це величну Бог явив подію,
Щоб спасти, мій друже, також нас.

І летіли тихо дні за днями
Для Марії в Назареті, там…
Сталось за пророчими словами –
Бог-Спаситель народився нам!

Рiздвяна нiч

Крила чорні ніч розпростерла –
Темінь вкрила цілісінький світ.
Денна праця людей потомила,
Відпочити потрібно як слід.

Тихо спати вляглися люди,
Бо ж як втома – то сон не здолати.
Вогні згасли у вікнах повсюди.
У снах будуть світанку чекати…

Пастухи лиш одні не дрімають,
В полі пильно овечок вартують,
Бо вовки хижі, люті чигають…
Як заснуть – то овець не врятують.

Ночі тиша бринить первозданна,
Увібрався в зірки небозвід,
А у серці тривога незнана:
Щось нове йде невпинно в цей світ.

Круг багаття розсілись юрбою,
Про щось тихо собі гомонять.
Хтось пожуриться болем, бідою, –
Та чатують овечок, не сплять.

Ясна зірка нараз спалахнула –
Освітився увесь небокрай.
Божа милість цей світ огорнула –
І на землю наблизився рай.

Хори ангелів линули з раю,
Мир з небес несучи пастухам:
Сталось чудо в Ізраїльськім краї –
Бог явився до них нині Сам.

Люд спасати Месія з’явився,
Він приніс благодать всім Отця,
Щоби кожен в душі оновився
Й щиросердо прославив Творця.

Народження Ісуса

Не в хатині навіть, у вертепі,
Де стоїть овечок череда,
З Йосипом – із мужем Богом даним –
Мати зупинилась молода.

Час прийшов Дитя уже родити,
А в заїзді місця не знайшлось,
Нічим буде й Немовля сповити, –
Так у цьому світі повелось.

Настелив Марії він соломи,
Це ж не хата, а старенький хлів.
Задрімали тихо від утоми,
Бо були в дорозі кілька днів.

Так, у Віфлеєм прийшла Марія –
Слово Боже сповнитися має:
Щоб збулася віковічна мрія –
Бог Предвічний Сина посилає.

Тепер втомливі дуже дороги!..
А спочинок – річки тихий плин…
Серед ночі почались пологи –
І у Діви народився Син!

Втіха серце наповняє мами,
До грудей Синочка пригорта.
Радість не озвучити словами,
Радість із небес така свята!

Синє небо – наче на морози,
Зорі аж сіяли в вишині.
У Марії радіснії сльози,
А довкола всі чомусь сумні.

Ясна в небі світиться зірниця,
Хори линуть ангельські з небес –
Ніч оця Самим Творцем святиться, –
Сталось, люди, чудо із чудес.

Спас в убогих яслах народився,
У людському тілі Бог прийшов,
Щоб душею кожен оновився
І спасіння в Нім своє знайшов.

Тож чи в серці Спас твоїм родився,
Чи там ясла Він собі знайшов?
Бог у людськім тілі появився,
Ти ж повз Нього байдуже пройшов?

Промине все, мов коротка хвиля,
Відлетить усе у небуття,
Тіло забере сира могила…
Чи подбав про вічне майбуття?

Навернімось до Господа

Навернімось до Господа, люди!
Хай печалі не крають сердець!
Чути крики відчаю повсюди –
Буде близько безбожжя кінець.

Перестаньмо чинити гріх,
Щоби нам не страждати слізно,
Зупинімо бездумний сміх,
Зупинімось, допоки не пізно.

Бог чекає від нас покаяння,
Щоб коліна схиляли свої.
Він зупинить недолю, ридання,
Як почує твої молитви.

Зупинися на грішній дорозі,
Мій народе, благаю тебе!
Годі жити в гріховній тривозі!
Пожалій діток, внуків, себе!

Величай тільки Бога живого,
Прославляй, душе, Бога-Творця!
І молися лише до Святого –
Нагорода твоя від Отця.

Не знаю, чому

Не знаю, чому мені Бог
Відкрив Своє Слово святе…
Мабуть, щоб не знав я тривог
І серце було не пусте.

Не знаю, чому мені Цар
Дозволив спасіння прийняти…
Він вилив на мене Свій дар,
Щоб міг я Його прославляти.

Не знаю, чому Святий Дух
Мені відкрив ласку Христа…
Щоб слово дійшло до вух,
Щоб віра зродилась свята!

Не знаю, чому мене Спас
Кров’ю обмив із хреста,
Чому Він помер за всіх нас…
Його у цім воля свята.

Тепер я, Ісусом спасенний,
Любов відчуваю святу.
Славлю Тебе, Всеблаженний,
За радість в Тобі, за мету.

Душа

Душа – не просто собі слово,
Яке ми звикли вимовляти.
Щось незбагненне в ній, глибинне,
Що неможливо розгадати.

У цьому слові – сутність Божа,
Бо Сам Він душу людям дав,
Аби була свята і гожа, –
Але Адам все зіпсував.

Душа бо Божа – волелюбна.
Творець їй право на це дав,
Щоби була і боголюбна, –
Та перший гріх все розладнав.

Була душа свята та чиста,
Як та водиця в джерелі,
Коли Творця рука пречиста
Дива творила на землі.

Коли ж кричать: – Душа, душа!..
– Та суті Божої не знають,
– Не варте слово те й гроша, –
Творця гріхами зневажають.

Моє кредо

Не весняні літа мої –
По осені іду буденно.
В душі затихли солов’ї,
Увесь у праці я щоденно.

Часом гріховна суєта
Сповити душу все ж бажає!..
Це та безбожна пустота,
Що спину вигадкам не має.

Та я молитвою в ту мить
Її від себе відганяю.
Не раз так серце защемить…
У Бога захисту шукаю.

Відтак молитва лине в небо –
Зникає з серця чорна смута.
Душі свята утіха треба,
Молитва, Господом почута.

Зайшов у храм

Зайшов у храм Твій тихо, Боже…
Так легко на душі моїй!
Я тут відкритись Тобі можу
У тиші трепетній, святій.

Дитя схилилось на коліна –
Розкрите серце зрить Отець.
Благословенна це хвилина,
Бо душу очища Творець.

Всі виллю скриті таємниці,
Бо вірю й знаю: простиш гріх.
Весь біль з душі я виливаю –
Любов’ю втишиш кожен з них.

Тече молитва моя щира –
Гріх відкрива дитя Отцю,
Що у бездум’ї натворило:
– Прости, прости Свою вівцю.

Піднесись душею

Ти піднесись душею до небес
І волю вдячності в молитві дай.
Від Бога не жадай собі чудес,
А серцем щирим Спаса прославляй.

За долю, що Він дав тобі в житті,
За кров, в якій гріхи твої обмиті,
За те, що будеш з Ним у майбутті,
І за волошки лагідні у житі.

За те, що ти живеш у світі цім
Із благодаті, милості Творця,
Носи ж подяку в серденьку своїм,
Щоб не було ніколи їй кінця.

А Бог усе, що треба, дасть тобі
Ти лиш сприймай – як з Божої руки.
І добре також пам’ятай собі –
У волі Батька всі твої роки.

Псалом подяки

Творцю співати я бажаю
Подяки вранішній псалом.
Як вранці очі відкриваю,
Красу я бачу всю кругом.

Як сонце в жовтому серпанку
Встає величне за селом,
Свою подяку теж щоранку
З душі підношу, як псалом.

Це Дух по вінця наповняє –
І мить єднання із Творцем
На крилах в небо піднімає, –
Дитя спілкується з Отцем.

Псалом подяки не змовкає,
Хоч вже і сутінки снують.
Молитва з Господом єднає,
Бо віра в Бога – моя суть.

Споловіли ниви

Споловіли нескошені ниви,
Вітер колосом стиглим хита…
Були щедрі Господні посіви,
Благодать осіняла свята.

Посилав ниві Бог дощ і сонце,
У любові святій доглядав,
А женці споглядали в віконце –
І байдужість у серці всяк мав.

Заросла бур’янами густими,
Загубила зерно золоте,
Колоски залишились пустими –
Відійшло швидко літо святе.

Де ж поділись женці твої, ниво?
Чом так довго чекали вони?
Від туманів зробилося сиво,
Відреклися тебе без вини.

Знать, байдужа для них твоя доля,
Не турбує серденька врожай,
Не спішать до Господнього поля,
Золотого колосся не жаль.

Тільки будуть Господні жнива ще,
Відквітує, осиплеться цвіт…
Що ж то Богові скажеш, ледащо,
О, який даси Богові звіт?

Тобi, мiй Спасе

Тобі, Тобі, мій любий, Спасе,
Душа служить моя бажає.
В Тобі Однім спасіння наше –
Тебе єство все величає.

Благослови мою Ти душу,
Натхнення в святості пошли,
Щоб у житті моїм щоденнім
Хвалу уста Тобі несли.

Хвалу Творцю, а не людині,
Яка повернеться у прах.
І там, у темній домовині
Збагне гріховності весь жах.

Там буде пізно щось змінити,
Бо вже не буде вороття…
Не будемо ми вдруге жити,
Прийде гірке лиш каяття.

Схиляюсь тихо на коліна,
Несу хвалу в молитві я.
До Батька горнеться дитина –
Надія й втіха Він моя.

Молюся

Молюся, Господи, до Тебе
Молюся щиро, як дитя,
За вічне, Отче, милий Батьку,
Святе з Тобою майбуття.

Надію маю в своїм серці
Лише на Тебе, Спасе мій.
Душею щиро я бажаю:
Я тільки Твій, навіки Твій!

Щодень схиляюсь на коліна
В ранковий і вечірній час.
Молитва творить в серці зміну,
Єднає з Господом всіх нас.

Зі мною хочеш спілкуватись,
Тому й даєш мені жадання,
Щоб через тихую молитву
Було у нас святе єднання.

І сльози душу наповняють –
Святу я бачу благодать…
Вуста так славити бажають,
Творця Святого величать.

Чи є у тебе доброта

Чи є у тебе доброта?
Спокійна, тиха в кожній днині
Святого Батька повнота –
Вона не знана злій людині.

Квітує в серці, наче цвіт,
Краса, що сповнює людину,
В якій ти любиш Божий світ –
І чисте небо, ясну днину.

Запрагне серце зберегти
Її від злих морозів, грому…
Це Божий дар нам з висоти –
Тож не спалімо, як солому!

Роки

Роки, роки! Ви невблаганні,
Немов ті хмари в небесах….
Майбутні – нам іще не знані,
Прожиті – маряться у снах.

Так часто днів ми не цінуєм,
Які Господь дає душі,
І так бездумно їх марнуєм,
Життя ламаючи своє.

А кожен день наш неповторний,
Його не вернеш вже назад…
Несімо Богу дяку зранку
Собі молімо мир і лад!

З Творцем день слід розпочинати,
Щоб і провести його з Ним,
Поради Божої благати
І спілкуватись із Святим.

Бо що життя без Бога варте?
Немов та пара, відлетить…
А Він і ліки дасть для серця,
Коли поранене болить.

Молитви

Як нам на все терпіння треба,
Любові, ласки і тепла,
Душі молитву слати в небо,
Щоб не зів’яла, а жила.

Жила у Божій благодаті,
Як те малятко біля мами…
Вони жадають, щоб матусі
Любили ніжними серцями.

До себе щиро пригортали,
Тепло даруючи своє,
Любов’ю тихо пеленали, –
Така лише у мами є.

Отак і нас Творець Святий
Любов’ю хоче наповняти,
І так, як Батько Всеблагий,
З небес усіх благословляти.

Тож не лінуйсь молитви слати
В ранковий та вечірній час,
За все в них Бога прославляти,
Бо любить щиро Батько нас.

Розмова з Богом

Я розмовляти йду з Тобою,
Бо серце зболене, сумне…
А Ти ласкавою рукою
Не раз уже втішав мене.

Так серце хоче спілкування
З Тобою, Спасе, любий мій,
В молитві щирого єднання!
Взиває: «Отче, раб це твій!»

Кімнатні двері зачиню я,
А серце відчиню своє…
Душа стомилась невимовно
І біль спокою не дає.

Навіщо те чужому знати,
На серці що у мене є?
Тож на коліна із сльозами:
– Ти бачиш, тут дитя Твоє!

Зрадливо-чорна душа

Зрадливо-чорна душа, темна…
Із ворогами йде Іуда…
Мить зради хижа і непевна…
Сміється в вічі зла облуда.

Розкинула, мов крила, руки…
В святі вуста цілунок зради…
Віддав Христа на смертні муки
Так, за нізащо, срібла ради.

Маленька жменя – небагато
Дали зневажливо, на сміх,
Душа зрадлива й тому рада,
Хоча ішла на вічний гріх.

Вона свою невтішну смуту
Несе у пекло – крізь віки.
Їй не здійснити вже спокуту
За гріх із власної руки.

Немає прощення й не буде.
Це кров не Авеля – Христа
Пролита ним, Святого Сина,
Животворяща і свята.

Чи бродять біля вас Іуди
У пошуках грошей в пітьмі,
Наповнені жаги й облуди,
Й по лікті руки у крові?

Шукаймо Бога

Горе тим, що в Єгипет ідуть
Кращу долю собі шукати.
Кару Божу вони знайдуть,
Будуть з болю гіркого ридати.

Чом бездум’ям живемо, люди?
Не шукаємо Бога живого,
Гріх важкий розсіваємо всюди,
Зневажаючи ласку Святого.

Мудрий схилить коліна в молитві,
Щоб прославити Бога у серці,
А лихий розтуляє губи,
Правди в нім – як в дірявім відерці.

Не тримають води решета,
Не наситиш душі пустотою,
До Єгипту весь шлях – марнота,
Там зустрінешся знов із бідою.

В Бога щастя потрібно шукати –
Нам утіха тільки у Ньому,
В небо очі щодень піднімати –
До свойого, до вічного дому.

Пробудімось

Пробудімось, брати, пробудімось!
Об’єднаймось в молитві усі,
Перед Спасом душею схилімось
В кожним місті та кожнім селі.

За Вкраїну, за доленьку нашу,
За сплюндрований рідний наш край,
За його полиновую чашу
Ти в молитві коліна схиляй.

Хай молитва злинає до Бога,
З наших чистих сердець полетить –
То й затихне у душах тривога,
Нас з любов’ю Творець захистить.

Об’єднаймось, брати, воєдино!
Хай нас щира молитва з’єдна
Бо як мати єдина у сина –
Так і в нас Україна одна.

Приходьмо у храм

Приходьмо, людоньки, у храм,
Приходьмо Богові служити!
В любові Він чекає там,
З душею хоче говорити

Через вуста слуги Свого
Словами з Біблії святої.
Спіши до Господа твого,
До ласки Божої благої.

Душею линь у небеса
До Того, Хто гріхи прощає,
Хто творить в душах чудеса
І вірних дітьми називає.

Хай серце і твоє захоче
Дитям Господнім називатись
Та за життя іще земного
Щодень в молитві з Ним єднатись.

Крізь щоденную бурю

Крізь щоденную бурю і смуту
Я іду із вірою в Бога.
Як несу за гріхи я спокуту –
Тоді легшає і дорога.

Визнає всі гріхи душа тихо.
Хіба можна їх нам затаїти?
Я не хочу зустрітися з лихом,
Хочу з Господом в мирі прожити.

Бо інакше нам миру не буде,
Дух Святий бачить кожен наш крок
І душі Він гріхи не забуде, –
Тож візьмім собі добрий урок.

Крізь щоденную смуту, незгоду
Я іду із вірою в Бога!
Чи в ясну чи в негожу погоду,
Мені з Господом легша дорога.

Немало спокус

Немало спокус у цім світі,
Немало тривог та біди
Ведуть людське серце у смуту
І ставлять в гріховні сліди.

Не йдемо по стежці Ісуса,
Що Він на Голгофу проклав.
Тому-то і вабить спокуса,
Тому-то грішок і спіткав.

Не бачим тернистого шляху,
Кривавих Христових слідів,
Бредем на гріховную плаху,
Бо розум заціпенів.

Ходімо услід за Ісусом
В Його обітований край,
Який приготовив для вірних!
О вічний, блаженний рай!

Псалом 48

Розмишляли ми, Боже, про ласку
Серед храму святого Твого.
Там ім’я Твоє славило серце
Для спасіння, наш Отче, свого.

Справедливості повна правиця,
Аж до краю землі благодать…
Твоє слово – живая водиця,
У ній душу всяк може спасать.

Відкриває воно все про Бога,
Про святую величність Творця
І у небо відкриє дорогу
До святого, благого Отця.

Бог в палатах Своїх як твердиня…
Поспішімо до Нього і ми,
Щоб поміг нам у добру хвилину,
Не чекаймо лихої зими.

Розмишляли про ласку ми, Боже,
Серед храму святого Твого,
Бо хто нам в боротьбі допоможе?
Ти ж Творець і хранитель всього!

Осiннi роздуми

Осінь землю туманами вкрила,
Гілля тихо скидає красу,
Птахи знову знялися на крила, –
А я спокій у серці несу.

Знаю, будуть ще люті морози,
Заметіль буде сипать сніги…
Вірю: прийдуть ще теплі грози,
А весна нам додасть і снаги.

Забуяє природа довкола,
Оживе все з весною нараз.
Сумна осінь сьогодні та гола
Навіває лиш смуток на нас.

Осінь, осінь! Ти підсумок літа!
Чим душа наша в ньому жила?
Чи ж то Господом буде зустріта?
Чи без плоду, пуста відцвіла?

Доки літечко Боже квітує,
А на душу чекає Творець,
Хай вона Божий поклик почує,
Хай не буде трагічним кінець!

Є край щасливий

Є край щасливий, брате,
Без горя і турбот,
Життя минає в щасті
Без всіх людських марнот.

В тім краї тихе щастя
Щодень серця втішає,
Святая Божа милість
Їх щедро наповняє.

Нове там сяє небо,
Живуть у правді всі
Й очікують на тебе
В божественній красі.

Якщо ж душа бажає
В святий той край ввійти,
Щоденно у молитві,
Схиляй коліна ти.

Лише, лише від тебе
Залежить вічність та!
Вирішуй тут для себе:
Чи рай, чи марнота.

Завмирали у небі зорі

Завмирали у небі зорі,
Затихали й вітри у саду,
Лагідніли хвилі у морі
Й забували чинити біду.

Спас ходив на молитву щоночі
На високу Оливну гору,
Щоб не бачили людські очі
Як Він молиться, тільки зорі.

Залишаючи клопоти денні,
Віддавав Він молитві всю ніч,
Бо для Нього розмова з Батьком
Звична, мила, приємна річ.

І душа піднімалась до неба:
«Авва, Отче!» – взивала вона. –
Як же сили Мені, Батьку, треба
Бо вона у цім світі – земна».

Тихо ллються слова смирення,
Піт рясний орошає чоло:
«Святе, Батьку, Моє сьогодення,
Бо для Тебе воно було».

Спало місто натруджено тихо,
У садах десь кричали сичі,
Чорнохмарно збиралося лихо,
Щоби коїти зло уночі…

Ой, вже скоро та ніч Гефсиманська,
Юда прийде іще продавати,
Але те для Христа не зненацька,
Як він буде в уста цілувати.

Рано прийде Ісус до народу,
Знову буде зціляти людей.
Він перейде Йорданськую воду,
Щоб зійти з фарисейських очей.

Ще голгофського болю немає,
Не прийшла ще година страждання.
Син до Батька людей навертає
Через віру в душі й покаяння.

Тож чи чуєш ти поклик Ісуса,
Чи молитва відома тобі?
Якщо зваблює душу спокуса
Можеш вік звікувати в журбі.

Життя одне

Життя одне у світі цьому
Господь дає – одним-одне!
І треба дякувать Святому
І за небесне й за земне.

Всі дні свої у повній силі
Служи Йому, душе, служи.
І завжди будь при Божім ділі,
Надію май – і не тужи.

Твоє життя в правиці Божій.
У Його владі дні твої.
У днини ясні та в негожі
Хай будуть очі не сумні!

Жадай Йому лише служити,
Отцю Святому догоджай,
Щоб ворогу добро творити,
Злу місця в серці не давай.

Коли спокуса, наче хмара,
Сповиє серце враз твоє
І йтиме вслід, немов примара,
Отцю віддай життя своє.

Чи хочеш у той край

Чи хочеш, брате, у той край,
Де владарює наш Творець,
У той святий небесний рай,
Де з дітьми разом і Отець.

Там Син Його у вічній славі
Сидить на троні вічні дні.
Він Цар Вселенської держави,
Тобі Спаситель і мені.

І прийде Син по церкву скоро –
Невісту забере свою,
Що вірність берегла й покору
І буде вічно з Ним, в раю.

Забуде вже земну недолю….
Там хори ангелів звучать…
За рай той Господа благаю,
За Божу ласку й благодать.

Ісусові страждання

Поглянь, поглянь же, подивися!
На гору ген юрба бреде.
Ой, друже, добре придивися,
Кого ж то він вбивать веде?!

Ой, хто це, хто? В пекучих муках,
Хреста ще й сам туди несе.
І стражі б’ють Його щоразу,
А злоба й лють їх аж трясе.

Голгофський хрест – жахлива кара.
Ведуть розбійника карати.
Все тіло в ранах від ударів,
А там ще й будуть розпинати…

Та це ж Христос Ісус, Месія!
За що ж Його та й розп’яли?
Страшная сталася подія:
Життя у Спаса відняли.

Кричать у злобі дикій люди:
Так смерті хочеться завдати!
Зло розповзлось уже повсюди,
Його докупи не зібрати.

Ой не зібрати, добрі люди!
«Звершилось!» – тихо Спас сказав,
Схиливши голову на груди,
Він душу Богові віддав.

В страшний Голгофський смертний час
Віддав життя Спаситель тихо.
Віддав, мій братику, за нас,
Щоб не спіткало душу лихо.

Чи ти оцінюєш ту смерть,
Чи ти оцінюєш ті муки,
В яких спасіння нам звершили
Христа скаліченії руки?

Віруй

Віруй, брате, і борися,
У зневір’я не впадай
І життя своє земнеє
Лиш Ісусу довіряй.

Він Спаситель, Викупитель
Лиш Один у світі цім,
І душі Він Повелитель, –
Тож схилися перед Ним.

На шляху своїм тернистім
Віру Спасу в серці май,
І у Всесвіті барвистім
Творця щиро величай.

Глянь, як лілії квітують,
Глянь, як луг цвіте в красі!
Всі Господній подих чують,
Все в святій Його руці.

Тож, як лілія зів’яне,
Луг покриє заметіль,
І засохне все духмяне,
Все загубить життя ціль.

Чи й тоді, мій любий брате,
Ти не схочеш розважати,
Що в можливостях Святого
І твоє життя забрати.

Чи завважуєш

Чи завважуєш ти, брате,
Як цей світ в гріху живе?
Чинить зло своє завзято
І щодень, й щораз нове.

Бо живуть у злі, без Бога
В повсякденній марноті.
Душі змучила тривога,
Дні минають в суєті.

Для Спасителя Ісуса
Часу в них уже немає,
Бо гріховная спокуса
У них спокій відбирає.

Серце стомлює тривога,
Зла вирує заметіль.
Та душа не йде до Бога –
Загубила святу ціль.

Тільки Бог дає утіху,
Селить в душу спокій Свій –
Не стає пустого сміху,
Сам Він пробуває в ній.

То ж в молитві ти схиляйся
Рано, у вечірній час.
Богу серцем довіряйся –
Він лиш захист для всіх нас!

Коли приходить втома

Коли приходить в душу втома,
Втрачаю силу і спокій,
Молюся Господу Святому:
«Утиш цей, Отче, буревій!»

Сказав Ти Слово – втихла буря,
Із учнями коли Ти плив:
Вона перечить не посміла,
Бо Ти Владика – Цар царів.

І вознесе душа хваління,
Злетить «Осанна!» в небеса
За Твоє, Господи, спасіння,
Величні, Отче, чудеса

І за душі святе прощення,
Усіх моїх земних гріхів…
За всі Твої благословення
Подякувать бракує слів.

Відкупитель мій живий

Я вірю, знаю, добре знаю,
Що Відкупитель мій живий,
Бо слову Бога довіряю.
Він і Отець мій преблагий.

Бувають інколи хвилини
Журби, недолі та біди.
Здається, залишили сили,
Мій човен повен вщерть води.

В хвилини ті душі скорботні
Приходить смута і відчай.
Тоді шепчу собі в молитві:
«У смуток, брате, не впадай!»

Спас знищив смерті гостре жало,
Коли із мертвих в славі встав,
Щоб жити нам не заважало,
Надію душам вірним дав.

Тоді душа радіє знову,
Небесний спокій наповня,
Бо вірю я святому Слову,
Яке звучить не навмання.

Славний Спас наш

Як славний Спас наш на Сіоні,
Небесна велич там сія.
Сидить із Батьком Він на троні –
І завмира душа моя.

Я часто думаю про Тебе,
Про хори ангелів святих –
Тебе так славить святе небо
За вчинки рук Твоїх благих.

Схиляю я свої коліна –
І славу серце віддає
За жертву, Отче, Твого Сина, –
В крові Його спасіння є.

О Господи, у край небесний
Всі линуть наші молитви,
І спів наш щирий та сердечний
Ти Святим Духом освяти.

Рiздвяна зоря

Над цілим світом засіяла
Зоря Спасителя Христа.
Про радість небо сповіщало,
Звучала людям вість свята:

«Вам Цар родивсь у Віфлеємі,
В убогих яслах Немовля.
Дитя сповите на соломі, –
Творець в Нім світ благословля».

Ідіть вшануйте й ви Дитину,
Як пастухи в ту першу ніч,
В ту радісну святу годину!…
Чому ждете, у чому річ?

Бо й мудреці з чужого краю
Віддать поклін прийшли, здаля.
І вас я також закликаю:
«Святе вшануйте немовля!»

У Нім Спасіння і прощення.
Початок всьому і кінець,
Він Альфа є, Він є Омега,
Він також Всесвіту Творець.

Хто схилить перед Ним коліна,
Хто в серце впустить Немовля –
В житті того настане зміна,
Таких Творець благословля.

Хвала Тобі, мій Спасе

Хвала Тобі, хвала, мій Спасе,
Що врятував від зла-біди!
В Тобі однім спасіння наше.
Святої дав Ти нам води.

У бідних яслах народився,
Батьки убогі, як і ми,
У людське тіло воплотився,
Щоб нас спасти від зла тюрми.

Небесне світло засвітило
В гріховній темряві земній
І зла неправду всім відкрило
У величі Творця святій.

За нас Ти кров пролив святую,
Гріхи обмивши наші в ній.
Любов Отцеву Всеблагую
Явив у славі неземній.

Хвала Тобі, Хвала, наш Спасе,
За кров Голгофи на хресті!
Страждань гірку Ти випив чашу,
Щоб в небо ми ввійшли святі.

Матусю

«Матусю, дорога матусю!
Дивися, нічка за вікном. –
Прохаю щиро я матусю:
– Пора молитись нам обом.

Схилімось, мамцю, на коліна,
Розкриймо Господу серця.
Благословенна ця година.
Душею злиньмо до Отця.

Складімо славу ми для Бога,
Хвалу Ісусу вознесім
І попрохаймо у Святого,
Щоб щастя дав Він нам усім».

Коли ж бо молиться дитина,
Я вірю, чує її Спас,
Бо дітки – це його родина.
Як любить щиро Бог всіх нас!

Молись, Україно!

Молись до Бога, Україно!
Молись, молися, краю мій!
Схиляй ти серце і коліна,
Щоби почув тебе Святий.

І визнай блуд свій перед Богом,
Із бруду душу очищай,
Гріхи залиш всі за порогом,
Своє життя змінить жадай.

Молись до Бога, моя неню,
В сльозах, що творять каяття,
Проси утіхи в Нього серцю –
Твоє Він змінить майбуття.

Молися, рідна Україно!
Молися за дітей своїх,
Щоб в душах сталась переміна:
Змінивсь на плач злостивий сміх.

Молись за діток, неню мила,
То й з неба в благості своїй
Осінить душі Свята Сила,
Дасть благодать нам і спокій.

Ранкове сонячне проміння

Ранкове сонячне проміння
Новий збудило знову день.
Птахів веселе говоріння
Із гаю лине, гук пісень.

Птахи радіють сонцю, літу,
Теплу, що небо всім дає.
Усе приємне всьому світу –
За це і вдячність Богу є.

Йому я дякую за сонце.
Хвала, подяка, за цей день!
І промінь стука у віконце,
Співа мені своїх пісень.

Цвітуть довкола пишні квіти,
Сміється літо у красі.
Йому радіють усі діти,
Жучки, комашки геть усі!

У серці вдячність не згасає
За день, за сонце в небесах!
Подяку щирую складаю
За всі Господні чудеса.

Боже лiто

Літо! Сонцю раді діти.
Це – пора, коли радіти
Всім нам хочеться, стрибати,
Утікати, доганяти.

Так метелики літають
І від нас мерщій втікають.
Нам так радісно і смішно,
І на серці дуже втішно.

Літо тепле, йди до нас,
Любимо твій добрий час.
Ой, якби він не кінчався,
З нами назавжди зостався.

Як передать любов

Як передать любов словами?
Та й де знайти такі мені,
Щоб серцем, не лише вустами,
Святого славити всі дні.

І розказати так зумів,
Такі слова були в устах,
Щоб кожен серцем зрозумів:
Любов Господня пресвята.

Вона жива і вічно суща.
Спасіння руку подає,
І хто її прийняти прагне –
У серце радість й мир проллє.

Немає щастя без любові,
Як і спасіння без Христа.
То ж станьмо на святій основі,
Спасти бо нас – Його мета.

Ой, зрозумійте, добрі люди:
Любов – це Бог, це сам Творець.
Присутній Духом Він повсюди
І любить нас, немов Отець.

Зимовий етюд

Сніг м’який замітає стежину,
Білим пухом лягає до ніг,
Все ховає під білу перину –
І поля, і полотна доріг!

Біле плетиво тихо вляглося…
Прийшла казка у гості до нас,
На зимових вітрах принеслася –
Розмаїтим дивам настав час.

Знов до нас завітають морози,
Запитають, чи маєм кожух.
Ой, відчуємо їхні погрози,
Хоч і кожен із нас відчайдух.

Золотава осiнь

Знову осінь згубила тумани…
Розляглися вони, мов мана.
А вона у красі своїй в’яне,
Полем голим бродить сумна.

Чом сумуєш, осене пишна,
Чом ховаєш печаль у дощах?
До людей іди радо й привітно
По траві, по деревах й кущах.

Не ходи ти сумна й невесела,
Запали-но багрянцем сади,
Поспіши-но на дальнії села
Й залиши золотії сліди.

Завжди радо тебе зустрічаю,
Бо даруєш плоди мені ти.
Вдячність Богу за тебе я маю –
І її хочу всім принести.

Золотава моя, золотава,
Як тобою палає наш ліс!
Аж до неба сягає заграва…
Цю красу нам Всевишній приніс!

Не утомлюймось у молитвах

Не утомлюймось у молитвах.
З нами Бог говорити бажає.
Із душі хай в звичайних словах
Вона легко до неба злітає.

Там молитву почує Творець.
Віруй, в небо вона піднесеться.
Буде відповідь, буде вінець –
І надія твоя збережеться.

Розкажи ти Отцеві усе:
І про муку, і про тривогу,
Про біду, що тобою трясе
Й викривляє життєву дорогу.

Бог сміятись не буде, ні.
Він ласкаво Своєю рукою
Приголубить тебе – і, як в сні,
Всю біду наче змиє водою.

Коли й будуть падіння і зради –
Серце сповнить небесний спокій,
Заквітують пахучі троянди, –
Втішить серце Отець Пресвятий.

Не томися, душе, а молися,
Біль віддай, не ховай у собі.
Вір у Спаса, до Нього тулися –
Допоможе Він справді тобі.

Благай мудрості ти для себе,
Охорони Його від гріха.
Буде поміч тобі із неба –
В Бога щедра і добра рука.

Нiчна iдилiя

Вела стежина у село,
Вела до рідної оселі.
Світилось радістю чоло,
Були думки мої веселі.

І соловейко не вмовкав,
Від нього втіхою лилося.
І місяць радісно сіяв,
Про щось шепталося колосся.

Роса, як Божа благодать,
На трави з неба опустилась,
Щоб їх з любов’ю напувать,
Й сльозою чистою світилась.

Десь у траві сюрчить-співа
Нічна комаха невгамовна,
Про себе світу заявля,
Теж до життя любові повна.

Серед хлібів стою тихцем,
Боюсь тривогу розбудити
Необережності слівцем –
І спокій ночі погубити.

Який величний наш Творець!
Як любить Він Своє творіння!
Я – творива Його вінець –
Возношу до Небес моління.

Молитва

Боже наш милий, Боже ласкавий,
Щиро благаю Тебе у цей час:
Зглянься над українським народом,
О, захисти від загибелі нас.

Станьмо покірно всі на коліна:
Хай в небо лине молитва свята!
Щоб в Україні сталася зміна,
Щиро молімо Ісуса Христа!

Ворог біснується, хижо лютує,
Меч свій кривавий над нами підняв…
Нашу молитву Батько почує,
Ворога спинить, щоб не вбивав.

Отче ласкавий, Боже Єдиний,
Нам Україну рідну храни!
Сонне безвір’я, духовну дрімоту,
Лихо смертельне від нас відверни!

Підійди смиренно до Христа

Підійди смиренно до Христа
Як до Бога, як свого Творця.
На Його криваві рани глянь,
На Його тернового вінця.

Бачить Він із осяйних Небес:
Йде в гріху, у пекло світ лукавий,
Він за нього вмер, затим воскрес,
Та йому байдужий слід кривавий.

По крові ідуть Його святій
Від зорі і знову до зорі.
Зло гуляє у душі пустій,
Жити плоті хочеться в добрі.

Тільки де ж візьметься те добро?
Хто й за що його захоче дати,
Якщо у гріхах своїх щодень
Знов Христа бажаєш розпинати?!

Підійди, людино, до Христа,
На коліна стань перед Творцем,
Щоб свята засяяла мета,
Що назвав Його своїм Отцем!

Голгофо

Голгофо! Голгофо! Голгофо!
Ти мука важка на хресті.
Я мир маю в серці та спокій,
Бо Спаса знайшов у житті.

Кривавили цвяхи руки,
Прибивши їх до хреста,
Принесли Спасителю муки, –
Тече кров Господня свята.

Коли я той день пригадаю,
Страждання Ісуса Христа,
Радію я і ридаю, –
Він спас мене, в Нім – доброта.

Зимовий ескiз

Тихо і засніжено довкола…
Влада скрізь холодної зими…
Вся навкруг природа сіра й гола,
Жде печально приходу весни.

Сонце визволить її з полону,
Ніжно пригорне з небес теплом…
І полинуть співів передзвони
Разом з дзюркотливим джерелом.

А тепер земля снігами вкрита,
Геть сповита, нібито дитя,
Заспана і ніби сумовита,
Слухає хурделиці виття.

Розіллє навколо насолоду,
Заквітчає ароматом сад,
Знов обновить Бог усю природу –
Як весна повернеться назад.

Літературний редактор Василь Мартинюк

Коректор Анатолій Гладкевич