Ігор Бандура,
пастор, заступник голови ВСЦЄХБ

Українське слово має звучати. Нам є про що поговорити між собою, і нам є що сказати світові. Безжальна війна травмує, змушує зануритися у власний світ болю й мовчати, бо жорстока реальність глибша у своєму трагізмі й близькості смерті, ніж можна висловити. Немає таких слів, які були б співмірні переживанню. Бо все навколо непевне, і ти нічого не можеш сказати з певністю.

Є час, коли єдине, на що вистачає сил, – мовчати. І тоді мовчання стає тією зброєю, яка допомагає бути – жити, боронитися, сподіватися. Таке мовчання стає особистісним актом поклоніння Богові, шляхи Якого на мить стають таємничими й до болю незрозумілими. Але цілюща благодать усе змінює! Повертається ясність, приходить розуміння, віра стверджує певність, а надія дає сили рухатися вперед.

Шляхи Господні стають зрозумілішими, біль змінюється на спокій у довірі. І тоді повертаються слова! І тоді ми знову говоримо, стверджуємо, аналізуємо. Тоді знову починаємо формувати завтрашній день. Тоді розум говорить прозою,
а серце відкривається в поезії. Життя та вимушене мовчання загострюють потребу в слові, а слово знову пробуджує волю до життя! Наше українське слово знову звучить у гармонії зі Словом!

На моє переконання, нове число Альманаху передає все різноманіття досвіду й переживань авторів, запрошує нас до діалогу, співпереживання та торування особистої й спільної дороги через війну до перемоги, справедливого миру
й життя в благодаті. Українське слово звучить як свідчення, як торжество життя, як прояв віри, надії та любові!

Igor Bandura,
Pastor, vice-president for international affairs

The Ukrainian word must go out. We have enough to talk about among ourselves, and we have enough to tell the world. The ruthless war traumatizes us, makes us dive deep into the world of our own pain – and to remain silent, because the brutal reality is more profound than can be expressed in its tragedy and the imminence of death. Words do not exist that can rise to the experience. Because nothing around us is certain, and you cannot say anything with assurance.

There are times when the only thing one has the strength for is silence. In those times, silence becomes a weapon that helps one be – live, fight, hope. Such silence turns into a personal act of worshipping God Whose ways become mysterious and unfathomable, so much so it hurts. But the healing grace changes everything! Clarity returns, we regain understanding, faith reaffirms assurance, and hope gives us the strength to keep going. The Lord’s ways begin to make more sense, pain gives way to peace in trusting God. And then words come back! And then, again, we talk, we assert, we analyze. Yet again, we begin formulating our tomorrow. Then, the mind talks in prose, but the heart opens up in poetry. Life and forced silence only emphasize the need for a word, and the word, yet again, revives the will to live! Our Ukrainian word goes out again in harmony with the Word!

I am confident that this new issue of the Almanac encapsulates the entire range of life and experience of the authors, invites us to join the conversation, to share the experience and to blaze both a personal and a communal path through war to victory, a fair peace, and a life in grace. The Ukrainian word goes out as a testimony, as the triumph of life, as an expression of faith, hope and love!